Йосип Штремпел був етнічним угорцем, народився на Закарпатті. Понад 20 років працював у Чехії. Згодом жив на Херсонщині, де знайшов свою долю. Захищати Україну пішов з Тернополя, куди в час великої війни переїхав з родиною. Добрий, спокійний, розумний, підприємливий, чудовий чоловік та батько. Таким назавжди залишиться воїн у пам’яті рідних, друзів і знайомих.
Йосип був другою дитиною у сім’ї. Батьки хлопчика розлучилися, тож йому довелося швидко подорослішати. “З 14 років він працював на сезонних сільськогосподарських роботах, — розповідає Тетяна Скрипка, дружина воїна. — Після закінчення 9 класу вивчився на електромайстра, поїхав у Чехію, де прожив 20 років”. За кордоном закарпатець разом із товаришем мав власну справу — швейний цех. У 2011 році Йосип повернувся в Україну та поїхав доглядати хворого батька, який на той час мешкав у Скадовську, що на Херсонщині. Там вони з Тетяною і познайомилися. Незабаром почали жити у селищі Козацьке. “Йосип подружився з моїм сином Миколою, якому тоді було 10 років”, — мовить пані Скрипка. Через два роки у подружжя народилася донька Богдана.
“Таких працьовитих людей, як Йосип, я мало коли зустрічав, — згадує Володимир Жданов, знайомий та колега воїна. — На Херсонщині він відкрив свій бізнес, став успішним підприємцем. Запросив мене з ним працювати. Ми виготовляли тротуарну плитку, бетонні огорожі, пам’ятники. Йосип був ще й дуже начитаним, багато розповідав про українську історію. Але ту справжню, не з радянських підручників, спотворену росіянами”.
У час пандемії коронавірусу Йосип вимушено закрив цех. Дружина Тетяна, медсестра за фахом, стала працювати у Новокаховській лікарні. Туди влаштувався і її чоловік — оператором з обслуговування кисневих балонів. А невдовзі почалося повномасштабне вторгнення.
Два місяці сім’я прожила в окупації. Коли вороги занадилися до будинку родини в Козацькому, переїхали до Тернополя. У квітні 2022-го Йосип і пасерб Микола пішли у військкомат і стали на захист України. Після навчання у складі 67-ї окремої механізованої бригади поїхали на фронт. Щодня чоловік і син телефонували або писали Тетяні. Йосип радів, що виганяв рашистську нечисть з Миколаївщини та Херсонщини, яка стала йому рідною. Мріяв визволити Козацьке, де прожив з родиною щасливих 11 років. Але...
Востаннє зателефонував дружині 28 лютого 2023-го. Попередив, що певний час не буде на зв’язку. “П’ять днів не мала від чоловіка жодного повідомлення і почала телефонувати побратимам, — розповідає Тетяна Скрипка. — 8 березня мені сказали, що він живий. Далі — знову невідомість. А 15 березня з військкомату повідомили, що коханого не стало. Йосип загинув у селі Площанка Луганської області під час бою з вагнерівцями”. За словами побратимів, у ту посадку ніхто не хотів іти, бо було небезпечно, зголосилося декілька старших за віком воїнів. З ними був і Йосип, який не раз казав, що не віддасть ворогові ані метра української землі. У запеклому бою воїна поранили. Стікаючи кров’ю, він ще намагався врятувати свого командира. Але в той час їх накрило артилерійським вогнем... Дружина каже: Йосип так відчайдушно боровся, що коли додому привезли тіло, то побачила пальці, стерті ледь не до кісток від гачка автомата.
В останню дорогу Йосипа Штремпеля провели в Тернополі. Воїна посмертно нагородили медаллю “Пурпурове серце” та орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Родина подала петицію про присвоєння бійцю звання Героя України.
Петиція про присвоєння звання Героя України Штремпелу Йосипові Гийзовичу
