Бізнес-коучка Оксана Лоянич зустріла Сергія Ільчука шість років тому на майстер-класі з ораторського мистецтва. Йому було 18-ть, а їй — 47. Жінка каже, що на той час перебувала у шлюбі 30 років.
“Син, якому нині 31 рік, будував власне життя у Польщі. Нас із Сергієм тривалий час пов’язувала робота, але одного дня він підійшов та признався у почуттях... І поцілував, — відверто розповідає Оксана Лоянич. — Щиро кажучи, не одразу відповіла взаємністю, не давала спокою думка: “Ні, то нереально. У мене ж родина”. Переживала, що велика різниця у віці. Проте згодом зрозуміла: якщо я теж кохаю Сергія, то хіба важливий той вік?! Розповіла правду чоловікові, ми спокійно все обговорили і за день до повномасштабного вторгнення подали на розлучення. А вже 4 вересня 2022 року я вийшла заміж за Сергія. Ми просто розписались, на урочистості було лиш двоє друзів. Тоді навіть вечірки не робили. Багато знайомих дізналися, що ми стали сім’єю, лише із соціальних мереж. Торік зробили свято на 20 осіб. Цього нам досить”.
Пара дуже хотіла спільних дітей. Оксана пройшла ЕКЗ, завагітніла. Але, на жаль, не виносила маля.
“Тож ми вирішили шукати сурогатну матір. Допомогли нам лікарі у Києві. Софії та Алісі вже три з половиною місяці. Дівчатка дуже різні, сплять по черзі. Софія зовні схожа на мене, Аліса — на чоловіка. А ось характерами — навпаки. Та — бойова, а та — мрійниця. Кожні три години встаємо до них, але ще трішки — і буде легше, — провадить далі Оксана Лоянич. — Я маю власний бізнес, тож на сімейній раді ми вирішили, що чоловік буде в декреті, щоб наглядати за дітьми. Також допомагають йому няні. Сергій — чудовий тато. Вночі встає до дівчаток і так ніжно їх тримає, ніби це його маленький всесвіт. Мені інколи кажуть, мовляв, чоловік добре влаштувався: дружина гроші заробляє, а він няньчиться з дітьми. Я таким відповідаю: а ви проведіть три місяці з двома немовлятами, тоді й дізнаєтеся, чи легко це. Знаєте, бути мамою в 53 роки і в 20-ть — це різні відчуття. Тепер вони глибші, більше цінуєш кожну хвилину. На коментарі, що годжуся малечі в бабусі, не зважаю. Мені байдуже”.
Цікавлюсь у пані Оксани, чи досі є в їхній родині місце романтиці.
“Маємо з чоловіком чудову традицію — кожні два тижні влаштовувати собі побачення, — зауважує жінка. — От зараз домовились з нашою нянею, що через суботу вона догляне дітей, а ми матимемо можливість провести цей вечір лише удвох. Обов’язково кудись поїдемо чи повечеряємо в ресторані або навіть вдома, при свічках. Так, колись романтики було більше, бо мали більше вільного часу. Але повірте, і тепер вона у нас є. Все не гірше, аніж у молодих. Ми часто разом — куховаримо, танцюємо, цілуємось... І це ще більше зміцнює наші взаємини. Ми не відчуваємо жодної різниці у віці”.
Оксана Лоянич запевняє: син сприйняв її нового обранця нормально. Хоч і старший від Сергія на шість років. “Через відео він весь час “спілкується” із сестричками. Моїх батьків уже нема в живих, а в Сергія мама молодша за мене на пів року, а тато — на шість, — розповідає вінничанка. — Спершу вони були у шоці... Але тепер усе добре, їздимо одне до одного в гості.
Так, наша сім’я викликає багато емоцій, хейту, критики й одночасно дивує. Мені неодноразово в особисті повідомлення у соцмережі писали переважно молоді люди й казали, що ми — приклад руйнування рамок і правил. Засуджують наш шлюб переважно жінки, яким поза 45 років. І я маю тут пояснення.... Мені — 53 роки, у мене молодий гарний чоловік, двоє прекрасних маленьких дітей, чудова робота, дохід. Це насправді те, чого хочуть більшість жінок у такому віці, але не мають того з різних причин. Як кажуть, не обов’язково митись, можна облити лайном сусіда. Тому дуже просто назвати мене “збоченою, “педофілкою”, Сергія — “альфонсом”. Знецінюючи інших, ми себе підвищуємо. На мою думку, адекватна людина нікого в житті не оцінює, бо це дивно. Повірте, ні статус, ні вік, ні національність не мають значення, коли є кохання і взаєморозуміння. Якщо ви почуваєтеся щасливою зі своєю половинкою, якщо хочеться йти додому, бо там рідна душа, то це найкраще, що може з вами статись. Знаю, що наша історія багатьох надихнула й вони теж перестануть боятись осуду”.
