У Львові спалахнув конфлікт між військовослужбовцями територіального центру комплектування і місцевими жителями. Під час сутички натовп перевернув і пошкодив службовий автомобіль. Чотирьох найактивніших нападників затримано, суд взяв їх під варту. Виявилося, що серед них — троє військових, двоє з яких перебувають у СЗЧ, ще один був у відпустці.
“Якщо ви сьогодні зриваєте одяг та б’єте військовослужбовця своєї армії, подумайте, хто завтра буде захищати вас від ворожої армії, яка буде так само бити та зривати одяг, але вже з вас”, — різко відреагував на конфлікт очільник Офісу президента Кирило Буданов. А глава держави зауважив: “Дуже погане ставлення до людей у військовій формі. Так не має бути. МВС буде розбиратись з цим. А Міноборони має зробити все, що обіцяли”. Нагадаємо, ще навесні оборонне відомство запевняло, що підходи до мобілізації зміняться. Але, як бачимо, віз і нині там.
— Нам конче треба поповнювати військо новобранцями, — каже Геннадій Друзенко, співзасновник першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, військовослужбовець. — Але є багато запитань до того, як відбувається мобілізація. У суспільстві постає запитання: чому є люди першого і люди другого сорту? Адже доки від війська можна буде відкупитися чи “закосити”, доки замість “заходів з оповіщення” працівники ТЦК займатимуться відловом випадкових людей, доки по містах ходитимуть сотні здорових, накачаних чоловіків, а доходяги штурмуватимуть посадки, доти ми не зможемо повернути довіру до мобілізації.
— Те, що сталося у Львові, засвідчує: у довірі між владою і народом не те що з’явилася тріщина, вона зламана — і це біда, — каже отець Юстин Бойко, ієромонах-студит, доктор богослов’я та патристичних наук. — Суспільство живе у страшній втомі. Люди поховали рідних, втратили здоров’я, майно, дім, спокій, майбутнє. Одні воюють давно і виснажені до краю. Інші бояться мобілізації. Треті не розуміють, чому одні воюють, а інші “вирішують питання”. Четверті бачать нерівність, корупцію, дивне бронювання. І на цьому тлі будь-яка вулична зустріч із ТЦК сприймається вже не як адміністративна процедура, а як зіткнення людини з державним примусом. Війна триває, армія потребує людей, держава має обов’язок обороняти країну, але водночас суспільство має право на справедливість, гідність і прозорість.
— То якою мала б бути справедлива мобілізація?
● Г. Друзенко:
— Сьогодні мобілізація відбувається за рахунок чесних і бідних. Тобто тих, хто сам добровільно вирішив доєднатися до війська, чи тих, у кого не вистачило грошей відкупитися. Це неабияк тригерить суспільство. Люди ставлять питання: де колишній керівник СБУ Іван Баканов, чому він не у війську? Чому не служить колишній глава Офісу президента Андрій Єрмак? Коли в окопі поряд буде поряд тракторист і високопосадовець, це, на мою думку, зможе хоч трохи відродити довіру до мобілізації.
— Багато нині запитань і до ВЛК. Через неї до армії йде потік непридатних бійців, з якими потім у командирів виникають проблеми. Це неправильно, — додає Ігор Луценко, військовослужбовець ЗСУ, командир підрозділу ударних БпЛА. — Держава повинна гарантувати і передбачуваний термін служби. Невизначеність демотивує не лише військових, а й їхні родини та всіх, хто потенційно може бути мобілізований.
— Має бути прозорий механізм бронювання,— вважає Микола Мельник, колишній командир роти 47-ї окремої механізованої бригади, лицар ордена Богдана Хмельницького. — Чому футбольний клуб у нас — це стратегічне підприємство, а ті, хто складає у своєму гаражі дрони, — не підлягають бронюванню? Не мали б молоді й здорові хлопці з якихось музичних гуртів чи з театрів бути заброньованими, тоді як чоловіки, яким далеко за 50 і в яких уже багато болячок, — служити. Важливо під час мобілізації враховувати і цивільний досвід людини. Щоб, наприклад, фахівець з ІТ був задіяний у тій військовій сфері, де його знання справді потрібні і де він зможе дати найбільше користі. А не відправляти його, скажімо, відразу у штурмовики.
Хочу наголосити на ще одному важливому питанні. Попри всі проблеми з мобілізацією, вона потрібна, без мобілізації наша країна не вистоїть. Ніхто, крім нас, не захищатиме державу. Якщо, не дай Боже, програємо війну, то доведеться воювати вже в російській армії.
● Ю. Бойко:
— Те, що людина по дорозі до частини помирає, не мотивує. На початку війни військовий піксель для багатьох означав символ надії та перемоги, а тепер, на жаль, він перетворився у символ страху.
Держава має чесно визнати: мобілізація не може триматися тільки на страху. Вона мусить триматися на справедливості. Люди мають бачити, що правила однакові для всіх. ТЦК повинні діяти законно, гідно і прозоро. Навіть у час війни людину не можна принижувати, залякувати, ламати психологічно чи перетворювати на “одиницю ресурсу”. Можна і треба вимагати законності, захищати людську гідність, ставити питання владі. Але не можна перетворюватися на юрбу, яка нищить, блокує і б’є.
