Вона з тих актрис, які навіть сьогодні не скаржаться на брак роботи. Леся Самаєва грає у рідному театрі, репетирує в антрепризі, викладає у виші та знімається у серіалах. З останніх — третій сезон “Скажених сусідів”. У головних ролях — знайомі обличчя...
— Актори, які знімаються у цьому проєкті, стали вже ледь не родиною, — каже “Експресу” заслужена артистка України. — Ми часто спілкуємося, підтримуємо одне одного та раді кожній зустрічі. Знаємо також, хто і як поводиться у тій чи іншій ситуації. Коли голодний, коли ситий, коли нездужає, коли радіє або ж коли пустує. (Усміхається). Тому працювати з цією “скаженою сімейкою” — неймовірна радість та суцільний кайф!
— А наскільки утруднювали виробничий процес регулярні повітряні тривоги?
— Безумовно, якщо лунала “сирена”, ми спускалися у найближче бомбосховище і перечікували. Оскільки це вже третій сезон, усі вже звикли до таких ось “запропонованих обставин”. Тобто плюс-мінус адаптувались до страшних реалій сьогодення. Ми розуміємо, що на Україну напав справжній монстр, боротьба з яким буде тривалою. Як і те, що лише завдяки нашим захисникам можемо виходити на знімальний майданчик та зустрічатися з улюбленими колегами.
— За ці понад 2,5 року, що триває велика війна, ви стали сильнішою чи, навпаки, більш вразливою?
— Так, вразливішою. У мене розривається серце за наших людей, які втратили рідних чи близьких, залишилися без домівок, змушені були виїхати зі своїх міст або сіл. Я не можу від того абстрагуватися. Це все мені страшенно болить... Тому нервова система дуже страждає. Іноді якась дрібничка може вивести з рівноваги.
Якщо я створюю ілюзію, що тримаюся, що ще ого-го і взагалі — все о’кей, організм мимоволі дає зрозуміти: “Е-е-е, ні, мені важко, мені кепсько”. Звідси — плач без причини, панічні атаки чи ще там щось. Тоді я починаю дихальні вправи — щоб якось прийти до тями. Власне в такі моменти усвідомлюю, що дійсно стала вразливішою. Втім, здається, нині з цим стикаються всі.
— Багато кому долати стреси допомагають... смаколики. А вам?
— На жаль, я належу до тих людей, які заїдають стрес. Коли нервую або коли велике навантаження, мені хочеться чогось солодкого — і все. (Усміхається). Так я влаштована! Хоча намагаюсь це коригувати, бо розумію — ефект на п’ять хвилин, а зайві калорії потім залишаться. Тому, як би мені не хотілося та як би не тягнуло, прагну дозувати смаколики. Тобто опиратися бажанню і не йти на поводу в шкідливих звичок.
— Улітку не було можливості податись за кордон?
— Ні. Я думала поїхати кудись на тиждень — щоб хоч трохи переключитися. Проте мій чоловік — мобілізаційного віку, тобто невиїзний. Я звикла, що ми завжди відпочиваємо разом, і не уявляю інших варіантів. Тому нікуди не вирушила. Зрештою, роботи нині стало більше. Є пропозиції і зйомок, і антреприз. До того ж тепер я викладаю. Одне слово, зайнятість дуже велика.
— I де ви викладаєте, якщо не секрет?
— У Київській естрадноцирковій академії. Цьогоріч я та Олександр Ярема набрали там акторський курс. Наші студенти — прекрасні, талановиті, сповнені енергії, бажання жити, творити, “витворяти”. Спостерігати за молоддю — справжня насолода... Щоправда, іноді ловлю себе на думці: яка ж це несправедливість, що на початку життя їм випали такі ось випробування, які переживає сьогодні Україна. (Зітхає).
— А як би ви речення продовжили: ніколи не прощу росіянам..?
— Їхні імперськість, жорстокість, манію величі, відсутність емпатії, садизм та кровожерливість. Знаєте, мене шокує, що навіть прості жіночки з Росії, чиїсь матері та бабусі, кажуть під час опитування на вулиці: “Ми ще мало вдарили по Україні. Треба сильніше й більше. Навіщо з ними панькатися?!” Тому, як би це пафосно не звучало, наша країна нині дійсно бореться зі “вселенським злом”. Його треба зупинити, подолати, знищити!
— Скажіть, що живить ваш оптимізм?
— Надія на Перемогу. Хоча я розумію, що потім буде дуже важко. Росіяни цілеспрямовано розвалюють Україну та знищують усе метр за метром. Нам доведеться піднімати її буквально з руїн. Для цього знадобляться сили, тому, попри все, я хочу бути сильною. Ну й корисною для інших... І сподіваюсь ще пожити в щасливій країні вільних людей!
