Дані українських розвідок свідчать про планування агресором наступальних операцій на Чернігівсько-Київському напрямку, повідомив Володимир Зеленський. Зі слів президента, Росія має п’ять сценаріїв розширення агресії через північ України. “На кожен можливий варіант дій ворога готуємо відповіді”, — запевнив він. Глава держави, зокрема, пообіцяв посилення захисту Житомирської, Рівненської та Волинської областей.
“Операції на півночі — це реально, — заявив своєю чергою головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. — Ми знаємо, що російський Генштаб нині активно прораховує і планує наступальні дії з боку Білорусі. Це означає, що фронт ще збільшиться”.
Заходи з посилення захисту лінії державного рубежу на півночі тривають. Це підтвердили в одній із військових адміністрацій на Волині. “Нарощуємо спроможності наших Сил оборони і захист нашого кордону. У разі виникнення загрози на межі з Білоруссю цілковитій евакуації підлягатиме населення суміжних територій — уже є визначені місця, куди вивозитимуть людей”, — повідомила голова Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен.
Очільник Білорусі Олександр Лукашенко запевняє, що його країна не має наміру вступати у війну проти України, однак може захистити себе, якщо зазнає агресії. Разом з тим він анонсував у країні точкову мобілізацію та підготовку армії до можливих бойових дій, зокрема до наземної операції.
— Ризик наступу з території Білорусі актуальний від 2022 року, — каже Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив”. — Доки триває війна і доки так званим президентом Білорусі залишається Олександр Лукашенко, відкидати загрозу повторного вторгнення з півночі не варто. Але нині її рівень я б оцінив як середній: ризик є, але сили й засоби, що сконцентровані у Білорусі і представлені російськими військами на території республіки, не становлять такої небезпеки, як у 2022 році. Для загальновійськової наступальної операції з півночі ворог не має ресурсу.
Максимум, на що здатні росіяни, — це проведення обмежених диверсійно-рейдових операцій, подібних за масштабами до тих, що відбуваються нині у прикордонній смузі Сумської та Харківської областей. Ворог, зокрема, може заходити в села, що утворюють агломерації з білоруськими населеними пунктами або розташовані за кілометр-три від державної межі, і захоплювати їх. Але таких сіл сотні — контролювати їх усі, тримати в кожному гарнізон нереально.
— Так, найближчим часом наступ з півночі малоймовірний, тому що там не накопичено достатньо живої сили і техніки, — зазначає Олексій Гетьман, ветеран російсько-української війни, майор запасу ЗСУ. — Ми можемо констатувати лише те, що у прикордонній частині Білорусі проводять навчання й будують дороги і що наша розвідка має дані про підготовку наступальних дій на кордоні з Україною. Тобто наразі це лише плани Росії.
Як на мене, найближчим часом можна чекати хіба що якихось провокацій на північному кордоні, але не наступальних дій. Білоруси або росіяни можуть обстріляти власні позиції на білоруській території і звинуватити у цьому Україну. Так робила нацистська Німеччина перед вторгненням до Польщі, так робив Радянський Союз перед вторгненням до Фінляндії.
Зауважу, що нині на території Білорусі перебуває декілька тисяч особового складу, максимум 10 тисяч. Для порівняння: на Покровському напрямку ворог має 100 тисяч. Понад те, на півночі нашої країни зведено потужні оборонні споруди. Це не просто окопи, траншеї чи “зуби дракона”, а розгалужена система фортифікацій із вогневими позиціями, засобами зв’язку та замінованими ділянками. Там болотиста місцевість — мало де можна пройти, тим паче, проїхати важкою технікою. Усі підходи перебувають під нашим контролем. Сили безпілотних систем мають там розгорнуту інфраструктуру. Є потрібна кількість дронів, готових до застосування. У разі перекидання Росією значних сил на цей напрямок ми будемо реагувати належним чином.
— Чи може ворог уже завтра почати формувати ресурс для наступу з півночі?
● О. Коваленко:
— Так, Росія може передислоковувати війська у Білорусь, накопичувати пально-мастильні матеріали, розгортати склади й бази зберігання техніки та формувати повноцінне ударне угруповання. Загроза такого сценарію може зрости після того, як у РФ проведуть вибори до Держдуми й розпочнеться загальна мобілізація. Це дозволить російському командуванню сформувати достатній людський ресурс для початку загальновійськової операції. Зрозуміло, на це піде час. І накопичити війська непомітно агресорові не вдасться — ми обов’язково це побачимо.
— Справді, росіяни не мають стратегічних резервів хоча б у кількості 100 тисяч осіб для того, щоб реалізувати наступ з північного напрямку, — додає Віктор Ягун, генерал-майор запасу, колишній заступник голови СБУ. — Вони намагаються десь ці 100 тисяч знайти, зокрема через силовий тиск на керівництво Білорусі, щоб та ухвалила рішення про безпосередню участь у війні. Поки що росіянам нічого не вдається.
— Чи може ворог сконцентрувати на кордоні з Білоруссю резерви задля того, щоб ми відтягнули туди свої війська зі сходу та півдня?
● О. Гетьман:
— Так, це один із варіантів. На сьогодні лінія боєзіткнення становить 1250 кілометрів. Якщо росіяни перекинуть війська на північний кордон України, то додасться ще більш ніж тисяча кілометрів. Тобто лінія фронту збільшиться приблизно удвічі. Це серйозна небезпека. У такому разі нам доведеться перекидати на північ додаткові війська. Це послабить наші можливості на інших ділянках фронту. Ми розглядаємо варіанти, як у такому разі діяти. Хай там як, але якщо побачимо пересування техніки колонами, то зможемо завдавати ударів по скупченню російських військ.
— Зеленський зазначив, що Волинська, Рівненська та Житомирська області перебувають під такою самою загрозою, як Київська та Чернігівська. Як вважаєте, чому?
● В. Ягун:
— Один з головних напрямків для наступу, який розглядають у Росії, — Чернігівсько-Київський. Окупанти хочуть підійти якомога ближче до Києва — хоча б на 70 кілометрів, — щоб тероризувати місто звичайними дронами, а не ракетами. Ще один пріоритетний напрямок для Кремля — Рівне, де розташована атомна електростанція. Контроль росіян над АЕС потенційно дозволив би знизити рівень енергетичної автономності України напередодні наступної зими.
● О. Коваленко:
— Луцьк, Рівне, Житомир — це не просто великі міста, а логістичні вузли. Через Житомир проходить траса М06, через Ковель і Сарни — М07, а Луцьк — важливий транспортний центр Волині. Тут ідеться про намір російських окупантів перерізати українську логістику й транспортне сполучення із західними регіонами. Їм не так потрібне захоплення згаданих територій, як створення зони сковування. Навіть якщо росіянам вдасться порушити сполучення на трасі М07, то далі доведеться діяти на ширшому напрямку, щоб створити стійкий ефект впливу на логістику, зокрема й у бік М06. Це потребуватиме значних ресурсів. Тим паче, що місцевість у межах Полісся складна для маневру — через природні особливості та обмежену інфраструктуру з боку Білорусі. Цей напрямок проблемний ще й через можливість ураження. Тому повністю перерізати українську логістику противник навряд чи здатен. Понад те, він може зазнати там величезних втрат серед особового складу.
— Деякі військові вважають, що росіянам не обов’язково наступати на Київ, як у 2022 році, а досить захопити Чорнобильську АЕС, щоб звідти щоденно бити по столиці. Чи можливий такий сценарій?
● О. Гетьман:
— Так, ми цей варіант також розглядаємо. Зрозуміло, що з нашого боку ніхто не стрілятиме по атомній станції. Але питання у тому, що росіянам ще треба дійти до Чорнобиля. 2022 року ми не були готові до повномасштабних наступальних дій. Тепер ситуація кардинально інша. Зрештою, навіть якби росіяни засіли у районі ЧАЕС, то для того, щоб завдавати ударів по Києву, їм потрібні снаряди чи дрони, які десь треба брати. Навряд чи ворог використовуватиме для транспортування гелікоптери, бо ми їх уражатимемо. Отже, ми можемо дуже швидко перекрити логістику окупантам, а вони — потрапити в оперативне оточення. Урешті-решт, нам не обов’язково стріляти по Чорнобилю, є ще штурмові, диверсійні підрозділи, є Сили спеціальних операцій, які можуть провести зачистку Чорнобильської станції.
— Чи має шанси Путін втягнути Білорусь у війну проти України?
● В. Ягун:
— Дуже сумніваюся у цьому. Лукашенко тримає свою лінію. Він розуміє, що Путін — це підбита качка, яка сьогодні-завтра може просто загнутися десь у своїх нетрях. Адже дії кремлівського очільника тягнуть Росію на дно. А Лукашенко, незважаючи на його негативні риси, все-таки вболіває за Білорусь. Він не хоче втягувати її у війну й намагається пропетляти — підтримує контакти зі США, з Китаєм, та й Європа на нього звертає увагу. Лукашенко хоче залишатися самостійним гравцем на міжнародній арені. Для того, щоб змусити Білорусь взяти участь у цій війні, Росії доведеться прибрати його. Але в такому разі немає гарантії, що Білорусь не вибухне. Не так через смерть керманича, як через відверте втручання у справи їхньої країни.
