Володимир Брумм народився в Новосибірській області. Його батько був з поволзьких німців, а мати родом з Курщини. Оскільки перші роки життя хлопчик часто хворів, лікарі порадили змінити клімат. Батько вирішив залишитись у Росії, а мати з п’ятирічним сином переїхала до Харкова.
Здобувши освіту, Володимир працював у карному розшуку та відділі боротьби з незаконним обігом наркотиків. Одружився й став батьком двох синів — Дмитра та Гліба. Згодом вийшов на пенсію й став керівником складу автозапчастин для вантажівок. Після початку повномасштабного вторгнення вирішив приєднатись до лав ЗСУ.
“Хоч у мені взагалі немає української крові, я — українець”, — запевняє Володимир Брумм. А його 22-річний син Дмитро додає: “Батько сказав, що не чекатиме, доки в Харків зайдуть російські війська. Кілька разів ходив до військкомату. Та його відправляли додому, казали чекати на повістку. Потім уже не було куди йти — військкомати розбомбили. Але тато таки домігся свого”.
Навесні 2022 року Володимир потрапив до 17-го окремого стрілецького батальйону, який сформували переважно з харків’ян-добровольців, став старшим стрільцем. Із побратимами брав участь у боях на Донеччині, в Ізюмському наступі та обороні Авдіївки.
“Три місяці воювали в Бахмуті, там зазнали великих втрат — з особового складу залишилось близько 20% бійців, — каже Володимир. — Тож наш батальйон розформували. А тих, хто залишився, приєднали до 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Так я знов повернувся в Бахмут. Першого березня 2023-го росіяни, як завжди, гатили по наших позиціях з АГС-17. Я зазнав осколкових поранень живота й руки. Виходив з побратимом, якого легко поранило в ногу, до точки евакуації було три квартали”. Воїну з позивним “Брумм” надали допомогу в двох стабпунктах, а у Павлограді під час операції видалили два осколки, третій так і залишився в печінці. Через півтора місяця стрілець повернувся до своєї роти, в якій тоді залишилось до десяти бійців, підрозділ вивели з Бахмуту.
Фото надав співрозмовник
“А мене направили на курси. Опісля став головним сержантом взводу, — провадить далі мій співрозмовник. — Та не сидів у штабі, виходив на бойові, зокрема брав участь у боях за Андріївку та Кліщіївку. 10 серпня цього року нас мали поміняти, але по позиції знову запрацював ворожий міномет”. Після обстрілу головний сержант перевіряв, чи всі вціліли. Раптом у повітрі завис дрон-камікадзе. “Став падати. Якби не встиг відкотитись, то дрон поцілив би в мене. А так вибухнув за пів метра, — згадує Володимир Брумм. — У голові загуло, побачив, що ліву кисть розтрощило, очі стало заливати кров’ю”. Воїн зазнав численних осколкових поранень усієї лівої частини тіла. Побратими наклали турнікет, перев’язали. “До точки евакуації пройшов разом із побратимом, який зазнав легшого поранення, три кілометри вигорілою лісосмугою. Пощастило, що російські дрони нас не помітили”, — каже воїн. Спершу його вивозили на квадроциклі, потім медеваком доставили у стабпункт у Костянтинівці, зрештою потрапив у госпіталь у Дружківці. “Там знечулили руку й провели повне обстеження. Побачили осколок у печінці. “Та я заспокоїв, що то ще з Бахмуту, — ділиться. — Дістали осколки зі стегна. Також виявили, що на ліве вухо я не чую через пробиту барабанну перетинку”. Під час подальшої евакуації неподалік вибухнув “ланцет”, в автобусі трісло вітрове скло. Нарешті дістались до Дніпра. Там пораненому провели першу операцію, під час якої встановили шпиці в третій та четвертий пальці (мізинець із частиною кисті він втратив унаслідок поранення), вилучили уламки кісток.
“Я бачив, що батька довго нема в мережі, переживав, став дзвонити. Але його мобільник мовчав, — розповідає син Дмитро. — Зрештою він зателефонував, сказав, що поранений, і, як завжди, додав: “Усе добре”. Тим часом Володимира Брумма доправили до лікарні святого Луки, що у Львові, де задля порятунку кисті лівої руки провели дві складні реконструктивні операції. “Зокрема, пересадили клапоть шкіри з м’язами зі стегна на зовнішню ділянку кисті, а з передпліччя — на долоню, — зауважує воїн. — Поставили на місце кістки третього пальця, а в четвертий встановили медичний цемент з антибіотиком, відновили кровообіг”. Провідати батька приїхав Дмитро: “Тато кульгав (після пересадження шкіри зі стегна), та, як завжди, був на позитиві, жартував”.
Фото надав співрозмовник
Тепер воїн проходить лікування у Виноградівській лікарні — медики обробляють рани, які ще не загоїлись, роблять перев’язки, реабілітаційні масажі. А невдовзі Володимир Брумм повернеться до Львова — хірурги планують видалити з четвертого пальця цемент і трансплантувати натомість частину кістки з його ноги.
“Завдяки лікуванню є надія, що згодом слух у лівому вусі відновиться, — каже 48-річний боєць. — З чотирьох пальців лівої руки наразі функціонують великий та вказівний.
Фото надав співрозмовник
Загалом же лікарі кажуть, що для повного відновлення потрібен рік. Але в мене інші плани — хочу повернутись у стрій на початку весни”.
