Уранці 13 лютого окупанти вдерлися до помешкання 59-річного отця Степана Подольчака, настоятеля місцевого храму. Обшукали оселю, зв’язали йому руки, одягли на голову мішок, витягли босого з хати і заштовхали в машину. Уже через два дні його дружину покликали у морг, на “впізнання” тіла.
Отець Степан родом з Жовківського району, що на Львівщині. “Там він одружився, там у нього народилися діти. Служив у місцевій церкві, — розповідає єпископ Херсонський і Каховський ПЦУ Борис (Харко). — У 1998 році був висвячений на диякона, а 15 лютого 1999 року патріарх Димитрій висвятив його для служіння у громаді в селищі Каланчак”.
За словами єпископа, для служб отцю Степану надали в оренду частину приміщення місцевого клубу.
“Невдовзі він розпочав будівництво храму. Щиро кажучи, отцю Степану було там нелегко. Адже був одним з небагатьох священників, які належали до української Церкви. Всі інші — до Московського патріархату, бувало, вони обмовляли його та родину. Але отець Степан продовжував свою службу, гуртуючи навколо себе громаду”, — каже співрозмовник.
Місцева жителька пані Тетяна (ім’я на прохання героїні змінено), розповідає, що до отця Степана одразу стали горнутися люди.
“До нього йшли по пораду чи допомогу, просили про молитву. А наш священник тим і жив — щоб допомагати людям і щоб навчити їх жити з Богом, — каже жінка. — Він людина від Бога і для Бога! Отець Степан був дуже світлий, добрий і чесний, за своє життя нікого не скривдив”.
У Каланчаку родину священника спіткала страшна трагедія. “Молодшого, 15-річного сина у 2009 році на смерть збила машина. Родина довго оговтувалася від трагедії, — мовить співрозмовниця. — Але отець Степан будував храм. Він докладав до цього максимум зусиль. На нову церкву ми збирали кошти усією громадою, але найбільше грошей і здоров’я у цю справу вклав саме наш отець”.
Під час повномасштабного вторгнення до церкви стало ходити ще більше людей.
“Коли почалася окупація, частина священників виїхала з окупованих територій, а отець Степан одразу сказав, що нікуди не поїде і буде продовжувати службу”, — каже архиєрей Борис.
Заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, який спілкується з місцевими жителями, розповідає: коли Каланчак окупували, то священнику сказали покинути приміщення клубу, тож продовжувати службу довелося у незавершеній церкві.
“Отець Степан до кінця служив українською мовою за Україну і за українське військо, — каже Сергій Данилов. — За словами місцевих, його не раз викликали працівники ФСБ і вимагали, щоб перейшов до російської Церкви разом із парафіянами. Але отець Степан заявив, що не зрадить Церкву і людей”.
Окупанти написали у документах, що причиною смерті чоловіка був серцевий напад. “Але ми знаємо, що це неправда, — запевняє пані Тетяна. — На зап’ястках залишилися синці від кайданків, а вбили його пострілом у потилицю — стратили за те, що він щирий патріот”.
Дружина отця Степана не хотіла, щоб чоловіка ховав московський піп. Тож у його рідному селі відправили службу і священичий похорон, а тіло поховали в Каланчаку.
