На початку повномасштабного вторгнення Василь Дьогтев евакуював з тимчасово окупованої Херсонщини дружину й сина та долучився до лав ЗСУ. Кулеметник воював на найгарячіших напрямках фронту, був нагороджений відзнакою “За оборону України”. Взимку цього року 41-річний воїн отримав смертельне поранення на Запоріжжі.
“Ми з братом народились на Львівщині, але маленькими виїхали у село Чистопілля на Херсонщині — батьківщину батька, — розповідає рідна сестра воїна Наталія Бас. — Мені здається, що Василя, харизматичного, але водночас порядного й щирого, любили й шанували всі друзі та знайомі. Він вмів притягувати до себе людей. Братові з дитинства подобалась техніка, тож вивчився на механіка й ремонтував машини. І направду мав золоті руки. Разом з дружиною виховували сина Костянтина, якому нині 15 років. Коли почалась велика війна, племінник саме був у лікарні з переломом руки і його потрібно було якось забрати додому, адже через обстріли доводилось весь час сидіти в укритті. Вже тоді це було вкрай небезпечно, бо трасою окупанти розстрілювали цивільних. Василь, нічого нікому не сказавши, вирвався у місто, забрав сина з лікарні, а потім перевіз його й дружину до мене, на Львівщину. Дорогою брату вручили повістку. Він жодної хвилини не вагався, чи повинен боронити рідну державу, хоч і не мав військового досвіду”.
Після навчання Василь Дьогтев служив у 15-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні. Воював на сході на найважчих ділянках фронту: у Часовому Яру, Бахмуті, Кліщіїв ці. “Брат був штурмовиком, тому майже весь час перебував “на нулі”. Жодного разу не відмовлявся від завдання, весь час наголошував: “Хто, як не я?” — додає Наталія Бас. — Він допомагав ремонтувати техніку, коли потрібно, був і водієм. За мужність та професіоналізм Василь мав авторитет серед побратимів. У серпні 2022-го його нагородили відзнакою “За оборону України”. Але разом з тим брат багато своїх хлопців поховав, важко переживав кожну втрату. Не раз був сам на межі життя та смерті, отримував уламкові поранення. Але після нетривалого лікування знову повертався на передову й рвався у бій”.
1 лютого цього року Василь Дьогтев із побратимами займались зачисткою села Приютне, що в Запорізькій області. “Раптом у небі з’явився ворожий дрон, який скинув вибухівку. Можливо, брат не почув його, або не було де сховатись, бо там рівнина, — каже сестра. — Василь отримав важкі поранення внутрішніх органів, його евакуювали. Але врятувати не вдалось. Поховали ми його у селі Конюхів на Львівщині, бо Чистопілля і досі окуповане рашистами. За тиждень до того я втратила чоловіка. Не знаю, як Господь дав сили пережити це все... Командир нерідко телефонує дружині Василя, каже, що він був майстерним і мужнім бійцем, і надсилає на свята подарунки його синові”.
Рідні зареєстрували петицію з проханням присвоїти воїну посмертно звання “Героя України”. Також відомо, що комадування військової частини, де служив Василь Дьогтев, представило його до державної нагороди.
