Валентина Джам із села Боровичі спочатку в’язала для наших захисників теплі шкарпетки. А нині власноруч шиє спеціальне спіднє, працюючи щодня від дев’ятої ранку за ручною машинкою.
“Нас у батьків п’ятеро дітей, є вже і правнуки, — розповідає донька волонтерки Тамара Козак. — Тато помер п’ять років тому. Вдячні батькам за гарне виховання, за те, що завдяки їхній підтримці всі діти здобули вищу освіту, хоч і великих статків вони не мали. Батько був шофером, мама — фахівчиня з пошиття чоловічого верхнього одягу, працювала у сільській майстерні. Коли її закрили, влаштувалась у колгосп на ланку, доглядала господарство. Тоді пішла на пільгову пенсію, адже має статус “Мати-героїня”. Шила і для односельців, і для родини, тому в нас завжди був красивий і модний одяг”.
Велика війна не оминула сім’ю Валентини Джам. Її сини Петро й Андрій та онук Андрій нині боронять країну на передовій.
“Тому мамине серце, як то кажуть, не на місці, думки та молитви весь час з рідними, — провадить далі співрозмовниця. — На початку 2022 року ненька взялась волонтерити — в’язати шкарпетки для військових. Нитки знаходила вдома, також приносили сусіди і знайомі. Десь із сотню пар напевне зв’язала. До кожної вкладала і записочки з побажаннями Божого захисту. Понад рік тому Валентина Лисюк, яка очолює волонтерську спільноту в нашому селі, розповіла, що є запити на спідню білизну на липучках для поранених воїнів. Але шити нема кому. Це, власне, одноразові речі, які потрібні у шпиталі та стабілізаційних пунктах на фронті, де захисникам надають першу медичну допомогу. Коли розповіла про це матусі, вона відразу погодилась допомогти, бо є професійною швачкою. Зробила викрійки. Спершу важко було з матеріалами. Але згодом процес налагодився, частину матеріалів передав мій син, який працює у Львові на підприємстві. Згодилася і стара постільна білизна. Так мама і взялася шити адаптивний одяг для поранених”.
Працює Валентина Яківна на швейній машинці, якій десь 70 років. Хоч має й електричну, але каже, що на старій їй зручніше, бо звикла до неї. Бабуся вже пошила понад 1030 одиниць адаптивної білизни.
“Торік мама інсульт перенесла. Але після лікування продовжила шити, — зауважує Тамара Козак. — Внучка жартує, що бабця як на роботі: зранку сяде за машинку і до вечора голови не підводить”.
Понад усе пані Валентина мріє про закінчення війни та повернення з фронту рідних. “Матуся активно цікавиться політикою, щодня читає газети перед сном. Оволоділа планшетом, користується інтернетом. Дай Боже мамі дочекатись нашої перемоги”, — каже насамкінець донька волонтерки.
