Тернополянин пригадує, як його мати та тітка вишивали, а він, малий, і собі брався за голку і п’яльця. Згодом здобув медичну освіту, став фельдшером. Під час строкової служби був санінструктором. Щоправда, далі за фахом не працював, трудився на заводі. А ще мав цікаву професію: монтувальник сцени у Тернопільському академічному театрі актора і ляльки. До речі, саме у приміщенні театру й відбулася перша виставка бойового медика.
“25 років тому я посперечався зі своєю дружиною, що буду вишивати. Моя Надія — дуже вправна майстриня, — згадує 53-річний Віталій Відішевський. — Я ж не звик пасувати у суперечках. Сказав — зробив”. Першою його роботою була ікона святого Миколая. Вишивав її рік і два місяці.
Відтоді створив кілька десятків ікон та вишитих картин, багато з яких роздарував”. Полотно та нитки для робіт пан Віталій купує на ринку. Консультує його дружина, яка допомагає дібрати й обрамлення та скло для кожної роботи. Майстер ділиться, що раніше вишивав вовняними нитками, але часто вони линяли. Тож тепер бере лише якісний матеріал закордонного виробництва.
Щодо розмірів, то найменша картина тернополянина має 15 на 18 сантиметрів. На ній вишито лелеку, який несе немовля. Найбільша — ікона “Хрещення Ісуса” розміром 62 на 46 сантиметрів. На одну роботу майстер витрачає близько року. Довго, бо важливі час та натхнення. “Спершу я розмічаю квадратики на полотні та згодом їх поступово заповнюю, — пояснює Віталій Відішевський. — Роботу починаю з вишивання найтемнішими нитками, а найсвітліші залишаю наостанок, аби не бруднилися”.
...У вересні 2023-го Віталій Відішевський приєднався до ЗСУ, став санінструктором медпункту 151-ї окремої механізованої бригади. Служив на Запоріжжі та Донеччині. “Ми виходили на бойове чергування, забирали поранених хлопців та доправляли на стабілізаційні пункти. Дорогою надавали потрібну допомогу”, — розповідає військовий. Каже, що і на передовій, у нечасті хвилини відпочинку, вишивав. Не полишив роботи й після поранення, яке дістав 10 листопада 2024 року внаслідок атаки ворожого дрона. “Вишивання у мене — це вже певна залежність. Сподіваюся, добра”, — з усмішкою мовить. У госпіталі на Житомирщині лікарі та медсестри, коли бачили заняття пораненого, — захоплювалися ним. Побратими реагували стримано. Коли ж пан Віталій приїхав до Тернополя, вирішив організувати виставку в театрі, де колись працював.
Під час мистецької події вдалося зібрати кошти, на які захисник закупив предмети першої потреби та відправив на фронт. Тепер військовий знову готується вирушити на передову. І закінчив роботу над картиною із написом: “Господи, благослови Україну і всі родини наші”.
