Навіть у вихідні у школі села Заливанщина кипить робота, адже треба виконати замовлення, а їх чимало.
“У перші дні повномасштабного вторгнення наша школа, як і інші, на певний час припинила навчання. Але вже тоді на базі закладу ми розгорнули волонтерську діяльність. Починали з плетіння маскувальних сіток, залучали вчителів, техпрацівників, інших односельців. З ініціативи нашого старости робили тушкованки з риби й курятини для воїнів. Коли відновили навчання, то до роботи стали більше залучати дітей. Вже третій рік поспіль у коридорі нашої школи стоїть рамка, яку виготовив наш працівник, щоб плести маскувальні сітки. Ці вироби рятують як життя військовим, так і техніку, — розповідає директорка закладу Олена Катеринич. — Також багато запитів на маскувальні нашоломники. Ми співпрацюємо з волонтерською ініціативою “Подільські кікімори”. Її учасниця Валентина Долюк мешкає у сусідньому селі, саме вона привозить нам тканини й матеріали, дає замовлення. Якщо це тепла пора року, то робимо маскувальні сітки й нашоломники зеленого кольору, коли холодна — білого. Односельці приносять мішковину. Перемо все, прасуємо, нарізаємо на квадратики певних розмірів, з них торочимо нитки. Останні складаємо у пучки, а тоді вже в’яжемо сітки. Отакий доволі тривалий процес”.
За словами співрозмовниці, в їхньому закладі навчається 45 дітей і чи не всі долучилися до волонтерства. Зазвичай школярі працюють на перервах чи після уроків. Зрідка — на заняттях з праці, адже мають дотримуватись навчальної програми.
“Школярам це так подобається, що приходять плести сітки навіть на канікулах і у вихідні. Одну сітку робимо десь тиждень, адже вона досить велика, та й нитки часто заплутуються, — каже директорка. — Ось зараз закінчуємо десять нашоломників. Готові вироби передаємо волонтерам, а вже ті везуть їх захисникам”.
Отримавши замовлення, воїни надсилають школярам фото та відео у захисному вбранні, дякують дітям за їхню працю. Напередодні Святого Миколая бійці 57-ї бригади “Арта” подарували учням прапор.
“Це ще більше мотивує допомагати. У нас село невелике, але війна торкнулась багатьох, — пояснює Олена Катеринич. — Наприклад, тато нашої школярки Яни Кравчук боронить Україну з 2014 року. А ось Софія Марківська третій рік чекає на повернення батька з російського полону. Щодня перед уроками дівчинка торочить нитки з мішковини, з яких потім плетемо сітки”.
Крім того, вчителі й батьки нерідко передають на фронт домашні тушкованки, власноруч зварене згущене молоко, випічку.
