Подружжя Собків із села Качківка, що на Вінниччині, поховало свого первістка Пантелеймона, який загинув у Маріуполі в 2022 році.
“У нас четверо синів, Пантелеймон був старшим. Змалку марив морем, тому після школи поїхав в Одесу та вступив до коледжу морського транспорту, — розповідає мати бійця Леся Собко. — Із 2015 року син служив за контрактом у Бердянську на посаді головного корабельного старшини. Там він, до речі, й зустрів майбутню дружину Юлію. Судна його екіпажу, “Кременчук” та “Лубни”, базувались у різних містах на Азовському морі. 26 лютого 2022 року моряків прикомандирували до 36-ї окремої морської піхоти й вони воювали в Маріуполі на суходолі. Згодом потрапили до “Азовсталі”. 4 квітня 2022-го президент нагородив сина орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Але отримати його Пантелеймон не встиг. За офіційною інформацією, син поліг 23 квітня... Він потрапив у перший обмін загиблими. 1 липня ми поховали Пантелеймона у Качківці. На жаль, синочок так і не встиг взяти на руки свого Микиту, який народився через 18 днів після його загибелі”.
У Собків є ферма з коровами та свинями. Після повномасштабного вторгнення подружжя організувало в селі волонтерський рух, відтоді відправляють на фронт різноманітні продукти.
“У березні 2022 року ми згуртувалися з однодумцями-земляками. Надсилали передачі всім бригадам, які цього потребували. Пантелеймон був тоді в оточенні, хотілось допомогти їм з побратимами. Якось спитала сина, що йому треба, а він відповів — зброї. Від почутого розплакалась. Знала ж, що вони там голодують, — каже Леся Собко. — Втрата Пантелеймона підкосила мене. Чесно кажучи, якби я залишилась сама, то вже б пішла за синочком. Бо здається, що моє серце розірване на шматки.... Але в мене є діти, невістка Юлія із внучком, і я обіцяла, що не залишу їх. Після похорону мені наснилася хмаринка, а на ній — великі та сумні очі сина. І він попросив мене: “Мамо, нагодуй хлопців”. Повторив це декілька разів. Як після цього було сидіти склавши руки і спокійно їсти шматок м’яса з хлібом?! Тепер усі хлопці-воїни мені за рідних синів. У волонтерській справі допомагають чоловік і невістка. Зборів я не оголошую, місцеві самі телефонують, питають, що потрібно, надсилають кошти. Збираємо передачі, відвозимо їх волонтерам, а вони вже транспортують усе на фронт чи надсилають воїнам поштою бандеролі з домашніми смаколиками”.
За три роки сім’я Собків вирізала майже всіх своїх свиней, щоб наготувати з них м’ясні консерви для бійців, паштети, ковбаси, кров’янку, з коров’ячого молока роблять смачну згущівку.
“Маємо автоклав на 600 півлітрових баночок, де все ретельно стерилізуємо. Домашнє згущене молоко дуже полюбилось хлопцям, адже воно ситне, ароматне, виготовлене з натуральних продуктів. Було таке, що за один раз 300 банок зробили, — зауважує мати воїна. — Тепер трохи менше готуємо через вимкнення електроенергії, але віримо, що ситуація налагодиться і зможемо ще більше допомагати нашій армії. Додає сил і підтримка від незнайомих людей. Коли була потреба у скляних баночках, то зовсім чужі люди з Дніпра організували їх збір. Наш волонтер, повертаючись із фронту, заїхав до них. То вони завантажили цілий бус банок. Я тішилась, як мала дитина. Якщо є можливість, то всі повинні допомагати фронту. Ми не маємо права опускати руки, як би важко не було”.
