55-річний підприємець-вишивальник мешкає у селі Біла. Тут же, у новозбудованому храмі Воздвиження Чесного Хреста УГКЦ, зберігаються й 14 ікон-стацій, вишитих його руками.
“Мене вже сотні раз запитували, чому взявся вишивати Хресну дорогу. Чи, бува, в мене чогось поганого не сталося, — усміхається Іван Волянський. — Ні, не сталося. Вишиваю з дитинства. Мама з татом навчили вишивання мене й старшого брата Петра. На жаль, нікого з них уже немає у живих. Та я їх науку добре пам’ятаю”.
Родина Волянських часто влаштовувала своєрідні вечорниці, на які збиралися поважні сільські жінки, вишивали рушники й хоругви для церкви, розмовляли, співали побожні й народні пісні. “Я змалечку приглядався, як ненька вишиває, і вже у сім-вісім років вправно тримав у руках голку. А згодом вишивав серветки, рушники. Всією родиною навіть вишили великий килим”, — розповідає мій співрозмовник.
У 1997 році Іван Волянський зайнявся торгівлею насінням, цим заробляє на життя і досі. А у вільний час — вишиває. Каже, що не може без цього заняття. Його дружина й дві дочки також вишивають. “У 2007 році закладали фундамент на будівництво нової святині в селі, — продовжує пан Іван. — Тоді й подумав собі, що варто було б вишити Хресну дорогу в храм”. Про свій задум розповів матері, яка підтримала його ініціативу. Майстер почав шукати відповідні схеми для вишивання. Одна з київських фірм, дізнавшись про боговгодну справу, розробила їх для пана Івана безплатно. А далі він взявся за голку. “Хресну дорогу вишивав на полотні французького виробництва нитками ДМС, — зауважує пан Іван. — На кожній із 14 ікон-стацій розміром 42,5 на 50 сантиметрів (з рамкою) понад 50 кольорів і відтінків”.
Працював над вишиттям Іван Волянський лише взимку, бо в інші пори року мав багато основної роботи. Було, що за одну зиму вишивав півтора ікони, а за іншу — лише пів. А три роки взагалі не брався за голку. Раптово помер його батько, а потім злягла й мати і теж відійшла в засвіти.
Перші чотири ікони майстер вишив дуже швидко. Роботу завжди розпочинав з молитви. Спочатку вишивав обличчя біблійних персонажів. Робив усе уважно, тому за 18 років лише один раз довелося розшивати й вишивати зображення заново. Останні ікони Іван Волянський завершував уже під час війни, нерідко працював при свічках, як вимикали світло. Зізнається: сподівався, що коли вишиє цілком Хресну дорогу, то вже й настане мир. Але...
Загалом Іван Волянський вишив 14 ікон-стацій. Запитую, скільки ж то хрестиків довелося сотворити. “694 421 хрестик, — підсумовує майстер. — Загалом витратив на Хресну дорогу 130 мотків ниток завдовжки 3150 метрів”.
“Пан Іван — добра людина, успішний підприємець, який чесно веде родинний бізнес. Його подарунок для нашого храму дуже важливий, — зауважує парох Володимир Заболотний. — І свідчить не лише про талант, але й про неабияку ретельність, силу волі. Адже за стільки років він не покинув вишивання, попри всі труднощі, й таки досяг своєї мети”.
Освятили Хресну дорогу після недільного Богослужіння. Віряни спершу думали, що вона — намальована. “Звісно, що намальована, — казав усім майстер. — Але голкою і нитками”.
