Захисник після поранення 16 місяців був у Німеччині на лікуванні. Як приїхав додому, колишній командир запропонував прихистити собаку, з якою Богдан колись служив у Нацгвардії. Після восьми років служби тварину відправили “на пенсію” і їй був потрібен новий дім.
Собак Богдан дуже любить з перших років життя: навіть ходити вчився, тримаючись за ошийник вівчарки Ніки. “Після закінчення коледжу я працював на шиномонтажі, їздив на заробітки за кордон. Повернувся додому, аби піти на строкову службу, — згадує воїн. – Потрапив у Нацгвардію, зацікавився кінологією, сказав, що хочу стати інструктором”. Богдана відправили у Золочів, на Львівщину. Там чоловікові дали семирічного лабрадора Жору. Із цим собакою він почав вивчати ази службової кінології.
Після спеціалізованого навчання Богдан Кабан поїхав до Кривого Рогу в розплідник службових собак. Йому довірили працювати із шестимісячною німецькою вівчаркою Даною. “Вона мені за темпераментом підійшла: спокійна, розсудлива. Ми відчули одне одного. Я її годував, чесав, вигулював, прибирав за нею, тобто робив усе, аби Дана відчула, що я — її друг та господар”, — згадує воїн. Далі було навчання базових команд за допомогою голосу та жестів.
Наприкінці 2016-го Богдан підписав контракт із ЗСУ, був у зоні ООС (АТО), служив у Волноваському районі. “Це була друга-третя лінія оборони, із Даною ми ходили на блокпости, оглядали машини, забезпечували порядок, охороняли майно, — розповідає мій співрозмовник. — Через два місяці я поїхав додому, а хвостата подруга залишилася служити далі”.
Декілька років Богдан нічого не чув про собаку. Як почалося повномасштабне вторгнення, прикарпатець став до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Служив на Житомирщині та Донеччині, влітку 2022-го отримав поранення, лікувався у багатьох госпіталях України. А Дана патрулювала вулиці в Кривому Розі та шукала диверсантів.
“Коли мені запропонували прихистити Дану, я не одразу погодився, бо думав, що треба буде їхати за собакою у Кривий Ріг, а в мене ще проблеми з ногою, — зізнається військовий. — На щастя, допоміг один з моїх побратимів і волонтери, які привезли собаку в мікроавтобусі”.
Дана їхала спокійно, а коли вийшла на подвір’ї у Стриганцях, — розхвилювалася і... не впізнала колишнього бойового побратима. Тварина була збентежена, адже все для неї тут нове й невідоме. А ще — немає людей у формі, до яких вона звикла.
“Чи є у вас уже вольєр для собаки?” — запитую Богдана. “Який вольєр? — вдавано сердиться чоловік. — Вона буде мати простір на великому подвір’ї, для ночівлі й перепочинку велика тепла і простора буда”. Останнє дуже важливо, бо розміри собаки-ветеранки нічогенькі: Дана заввишки 50 сантиметрів і важить понад 40 кілограмів. Харчуватиметься собака таким кормом, який їла в частині. За один раз службовий пес, за словами пана Кабана, з’їдає понад 350 грамів розмоченого у воді корму.
До нової жительки ревниво приглядається пес Зевс. Він у родині Кабанів живе п’ять років. Дана наразі його обходить. Та Богдан сподівається, що собаки подружаться, а йому буде легше та спокійніше відновлюватися біля чотирилапої посестри.
