У 2014 році чоловік Юлії — Богдан Гришкевич — приєднався до полку “Азов”. Брав участь в АТО, зокрема, у Широкинській операції. З перших днів повномасштабного вторгнення воїн з позивним “Космос” обороняв Маріуполь. Був санітаром відділення збору та евакуації поранених медичного пункту. Бойовий медик загинув 28 липня 2022-го під час теракту в Оленівці. Йому було 29 років. У воїна залишилася маленька донечка.
Дружина загиблого постійно організовує збори на підтримку військових. Каже, що часто доводиться вигадувати щось, щоб привернути увагу людей і отримати донати. Цього разу вирішила не лише зібрати гроші на військо, а й кинула виклик самій собі.
“У студентські роки прочитала книжку, автор якої пройшов Шлях святого Якова (паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, основна частина якої пролягає Північною Iспанією. — Авт.), — розповідає 35-річна Юлія. — Ще тоді захотіла пройти цей маршрут, але постійно відкладала свою мрію. А зовсім недавно дізналася, що такий маршрут проклали і в Україні! Оскільки раніше ніколи не ходила в піші походи, вирішила, що безпечніше буде пройти його саме тут, а не за кордоном. Адже у будь-який момент мені на допомогу могли приїхати друзі”.
Подільський шлях святого Якова має близько 255 кілометрів. Тож Юля поставила мету, долаючи його, зібрати 25 500 гривень на РЕБ для наших воїнів.
“Довго відкладала подорож. Але після всього пережитого за останні два роки зробила висновок, що відкладати життя не можна. Треба, як то кажуть, жити вже і зараз, — зауважує співрозмовниця. — У полоні загинув мій коханий чоловік, з яким у нас було стільки мрій! Ми планували мандрувати Карпатами з наметами, але... У цей похід я мала йти з подругами. Та в останній момент їм не вдалося долучитись до мандрівки, тому вирушила сама. Проте вірила, що в цій подорожі Богдан буде зі мною й охоронятиме від небезпек. Взяла намет, каремат, спальник, легкі перекуси і поїхала до Вінниці, звідки й почалася моя мандрівка”.
Фото з архіву співрозмовниці
Юля долала маршрут за спеціальною мапою. “Першу ніч я провела у кемпінгу. Небайдужі люди, коли почули про мій похід і його мету, запропонували заночувати там безплатно, — розказує. — Там я розклала намет, помилувалася місяцем, а коли глянула на ноги, то ойкнула, бо з’явилися мозолі і почала злазити шкіра. Це й не дивно, адже в перший день я пройшла 33 кілометри. Та вранці прокинулася, зібралася, освіжилася в озері і пішла далі”.
Фото з архіву співрозмовниці
Загалом Юля ночувала в кемпінгах або ж просто у наметі посеред лісу. “А одного разу — навіть на сіні, — ділиться. — Мій давній знайомий побачив у соцмережі, що долаю Подільський шлях святого Якова, і сказав, що він пролягає повз село, де живе його мама. Порадив неодмінно зайти до неї. Так і зробила. Щиро кажучи, дорогою я зустріла дуже багато хороших людей! Навіть познайомилася і потоваришувала з жінкою, з якою в Києві ми майже сусідки. Мабуть, це доля! До речі, вона задонатила мені 400 гривень. Щиро кажучи, не раз хотілося просто здатися. Відправити рюкзак поштою додому й забронювати готель, щоб відпочити. Але люди, які траплялися на моєму шляху, ті, які підтримували мене в соцмережах і донатили на збір для наших військових, не давали мені зупинятися. На якомусь етапі я майже здерла собі подушечку на правій нозі. Щоразу, коли ступала на неї, відчувала страшенний біль. Але в той момент згадувала наших військовополонених і уявляла, як їм там важко. Мені хотілося взяти на себе частинку їхнього болю”.
Фото з архіву співрозмовниці
Деякі ділянки Юля була змушена долати транспортом. Тож загалом її піший маршрут склав близько 200 кілометрів. Їх дружина “азовця” пройшла за дев’ять днів. І зібрала навіть більше коштів, ніж планувала, — 60 тисяч гривень.
Фото з архіву співрозмовниці
Кінцевою зупинкою мандрівниці був Кам’янець-Подільський. “Я мала прибути туди 30 серпня, але дуже поспішала. Адже у відпустку приїхали дві мої подруги. В однієї з них 28 серпня був день народження, а 29-го, два роки тому, у неї загинув чоловік. Ми мали побути разом у цей день і підтримати одна одну, — пояснює Юлія. — Загалом я пишаюся собою, що наважилася і пройшла цей шлях. Вдячна Всесвіту, що нічого поганого зі мною не сталося. Такий похід — це неймовірний досвід. Я повністю перезавантажилася. Але найважливіше — зібрала гроші на дуже потрібний РЕБ для військових”.
