27-річний Віктор Драчук довів, що важкі поранення, травми та навіть втрата кінцівок — не перешкода для активного життя і нових звершень. Нещодавно ветеран із протезованими ногами долучився до дослідження печери “Оптимістична”, що на Тернопільщині. У підземному лабіринті, де й сьогодні відбуваються відкриття, він провів шість діб.
...Віктор Драчук приєднався до лав ЗСУ навесні 2023 року. Воював у складі 13-го батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на Донецькому напрямку. Поранення отримав унаслідок атаки дрона в листопаді 2024 року. На жаль, лікарям довелося ампутувати йому дві ноги.
“До служби я працював у музичній дитячій школі: викладав сольний спів і сольфеджіо, був диригентом хору, — розповідає Віктор. — Після поранення став займатися спортом. З громадською організацією “Манівці” познайомився восени 2024-го, коли потрапив на реабілітаційний сплав”.
“Тоді він ще не мав протезів і мандрував у кріслі колісному, — згадує Тарас Білошицький, педагог Центру творчості дітей та юнацтва Галичини, засновник і президент ГО “Манівці”. — Саме під час цього сплаву він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Вікторією. За рік Віктор, який раніше ніколи не займався спортивно-туристичним багатоборством, став учасником чемпіонату України з водного туризму й посів п’яте або шосте місце серед спортсменів без ампутацій”.
Тарас Білошицький каже, що він — дитячий тренер. “Але вже декілька років на мандрівки зі мною їздять хлопці й дівчата з ампутаціями та ПТСР, які пройшли фронт, — зауважує співрозмовник. — І завжди серед цієї категорії є ті, хто просить: “А можна з вами побути довше?” Саме так вони й потрапляють у дитячу секцію. Тож іноді мої діти — бородаті (усміхається). І Віктор — один із таких “нарваних”, у хорошому сенсі цього слова”.
Невдовзі з’явилася ідея, щоб ветеран взяв участь в експедиції до печери “Оптимістична”. “Моя дружина неодноразово бувала там. Тож дала дуже слушну пораду — обмотати протези стрейч-плівкою, щоб туди не потрапляло, наприклад, болото, — каже Віктор. — Дуже допомогло те, що я займався на скеледромі. І хоча здебільшого йшов печерою напівзігнутим, десь треба було підтягнутися, проповзти... Це унікальна печера з кристалами, плафонами, підземними озерами з кришталево чистою водою. До речі, з підземелля не можна нічого виносити. Як і чіпати кажанів, яких там сотні”. За його словами, температура в підземеллі тримається на рівні близько десяти градусів. “Але там дуже висока вологість. Якщо зранку не сховати спальник у спеціальний мішок, за день він набирає вологу, стає важким і мокрим, — провадить далі співрозмовник. — У печері надзвичайно важливе світло, тому я мав із собою три ліхтарики, жменю батарейок і три свічки”.
Тарас Білошицький вважає, що участь ветерана на двох протезах у такій складній експедиції — унікальний випадок: “Не знаю, чи це рекорд Гіннесса, але на рекорд України можна претендувати точно. До речі, “Оптимістична” — найбільша гіпсова печера у світі — це гігантський лабіринт довжиною приблизно 260 кілометрів”.
“Спорт дав мені ще один шанс проявити себе, жити активно. Головне — знайти те, що тобі підходить. Коли не можеш іти в гори чи лізти в печеру, можна сісти в каяк і гребти руками, займатися армрестлінгом і ставати чемпіоном”, — вважає Віктор Дранчук.
“Тепер інші дивитимуться на ветерана й казатимуть: “Він же зміг. І я зможу”, — додає Тарас Білошицький. — І це справді працює. Більшість обмежень існують лише в голові. На щастя, у Віктора цих обмежень немає”.
