Проблеми зі здоров’ям у кременчужанки Галини Ковтун почались у 27-річному віці. Після смерті дідуся жінка сильно перенервувала, на фоні стресу в неї почало двоїтись в очах, розвинувся біль голови, з’явилось запаморочення. За результатами МРТ виявилось, що причина нездужання — пухлина головного мозку розміром із куряче яйце. У 2013 році новоутвір видалили. Але...
— Коли я прийшла після наркозу до тями, то не відчувала праву частину тіла. Тому заново вчилась ходити, ковтати й розмовляти. Але параліч правої частини обличчя так і залишився — я не могла усміхатись і заплющувати око, — розповідає 39-річна Галина Ковтун. — Щоб заснути, заклеювала повіку скотчем. Шість років тому в Києві мені зробили операцію — встановили в повіку золотий важіль і ця проблема минулась. Тоді як міміка і далі не працювала. За мене ніхто не хотів братись.
— У пацієнтки була нейробластома — доброякісна пухлина. Дуже часто при видаленні таких новоутворів доводиться “забирати” й частину нерва. Або ж під час операції він може зазнати ушкодження. Тому розвивається парез, внаслідок чого перестає працювати міміка половини обличчя, — каже Гнат Герич, завідувач відділення першої хірургії Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова). — Часом ушкодження лицевого нерва й парез можуть розвинутись внаслідок травм, після видалення привушних залоз чи кіст, пластичних операцій з підтяжки обличчя. Під час війни побільшало пацієнтів, які внаслідок поранення зазнали масивного ушкодження обличчя, що, зокрема, призвело до значного дефекту лицевого нерва. У таких випадках пересаджуємо нерв з ноги (інколи з руки) на обличчя.
Найважче, коли парез розвинувся давно, як сталось у випадку з пані Галиною. Адже якщо обличчя не іннервується (не має зв’язку з центральною нервовою системою), це ще призводить до атрофії м’язів.
— Чи вдалось їй допомогти?
● Г. Герич:
— Ми зважилися на складну операцію. Спершу видалили м’яз з внутрішньої частини стегна пацієнтки, не ушкодивши при тім дрібні судинки розміром один міліметр. Тоді перенесли його на обличчя й підшили до мімічних м’язів. Найскладнішим етапом було “підключення” нерва до жувального м’яза. Загалом оперативне втручання тривало 12 годин. На щастя, м’яз прижився, почав працювати. А от нервові структури відновлюються доволі погано й це триває довго. Тож остаточного результату слід чекати через рік після операції.
● Г. Ковтун:
— У мене відновилась міміка, відчуваю, як рухається кутик рота. Нарешті я знову можу всміхатись, зокрема й до своєї трирічної донечки.
