Дитинка гірко плаче на пів дороги до дитячого садочка. Це типова реакція на розставання, нехай і недовге, тимчасове, з матір’ю, батьком, бабусею і дідусем. У малюка природним етапом розвитку є гострий страх розлуки. Але часом і старші діти, ба навіть дорослі потерпають від нього.
— Різні види страхів — невід’ємна частина нашого життя, — каже психологиня Світлана Беляєва. — У процесі розвитку ми проходимо певні фази тривожних станів. Страх розлуки з батьками, особливо з мамою, природним чином виникає у немовлят, потім починає згасати приблизно з чотирьох років. Але нерідко залишається, супроводжується порушенням сну, соматичними симптомами, наприклад, болем у животі, нудотою тощо. Дитина може казати, що нездужає, аби тільки залишитися вдома і не йти у садок, до школи.
— А як сепараційна тривога проявляється у дорослих?
— Вона часто супроводжується посттравматичним стресовим розладом або розладами адаптації. Для багатьох це пов’язано з вимушеною еміграцією, особливо під час війни, з тривалою і невизначеною у часі розлукою з рідними та друзями. Це може спровокувати або посилити тривожний стан, зробити його нестерпним.
— Чимало людей не знаходять у собі сил покинути власний дім, село, місто, навіть якщо жити там стало ризиковано для життя. А часом навіть повертаються з тилових регіонів на обстрілювані ворогом небезпечні рідні землі. Це теж прояв сепараційної тривоги?
— Так, і це типово саме для немолодих осіб. Але дім, город, сад, до яких людина з роками прикипіла, — не джерело тривоги, а навпаки: вони допомагають впоратися з нею. Тому потрібно дуже обережно, тактовно переконувати людей евакуюватися, а не висувати їм ультиматуми, як це, на жаль, нерідко роблять представники влади.
— Чи можна самотужки впоратися з тривогою розлуки?
— Особам з таким розладом варто проходити психологічну терапію, головна мета якої — зміцнити почуття самостійності та впевненості в собі. Важливий позитивний психологічний настрій, людина має усвідомлювати, що з нею відбувається і що б вона ще хотіла зробити в майбутньому. Мусить бачити своє прийдешнє у позитивному світлі й у реальних справах, а лише фрази — “хочу, щоб був мир” — мало. Якщо ви в розлуці з близькою людиною, занотуйте, що можете зробити найближчим часом для неї і для себе. А потім спробуйте це втілити в життя.
Якщо в стані сепараційної тривоги перебуває дитина, допомогти їй можуть ті близькі, які поряд. Ось приклад. Хлопчик сумує за татом-воїном, з яким вимушено розлучений. Мама чи інша близька особа пропонує дитині спільно намалювати для татка картину про те, як синок живе й про що мріє. Далі — сфотографувати й відправити йому листа. Це найпростіший приклад арттерапії. Позитивні думки, як і хороші вчинки, допомагають вирватися з лабетів тривожності.
