Звісно, це не подобалося тодішній владі. У січні 1972 року КДБ розпочав операцію “Блок” проти українських дисидентів. У поле зору “кадебістів” найперше потрапили учасники різдвяної коляди. Докладніше про ці події розповідає Ірина Єзерська-Вдовенко, наукова співробітниця музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”.
— Хто був ініціатором таких колядувань?
— Однією з організаторок була друга дружина В’ячеслава Чорновола — лікарка й правозахисниця Олена Антонів. У її будинку у Львові відбувалися репетиції вертепу, приміряння костюмів. Серед учасників коляди було багато художників, вишивальниць, ткаль, зокрема Стефанія Шабатура, відома діячка руху шістдесятників. Тож вбрання колядників були справжніми витворами мистецтва. Персонажі вертепу були традиційні — циган, жид та інші фольклорні образи. На релігійних персонажах свідомо не акцентували.
З колядою йшли до домівок відомих діячів культури — поетів, письменників, митців, учених, але лише до тих, у кому були повністю впевнені й знали, що ці люди підтримують українські традиції. Адже таке колядування могло бути небезпечним для господарів, особливо тих, хто обіймав керівні посади — очолював спілки чи навчальні заклади.
— А хто брав участь у вертепах?
— Ходили з колядою відомі діячі культурного й правозахисного руху — подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, правозахисник Михайло Горинь, громадський діяч і політв’язень Іван Гель, а також художник Богдан Сорока.
Серед учасників вертепу були й дружини політв’язнів, арештованих у 1960-х роках, зокрема Марія Гель та Оксана Осадча. Також у колядуваннях брала участь Раїса Мороз — дружина відомого дисидента Валентина Мороза, який на той час перебував у радянських таборах. Попри грецьке походження, вона активно долучалася до українського середовища та переймала різдвяні традиції. Колядували цілими родинами, залучаючи до вертепу й дітей, намагаючись таким чином не лише зберегти національні традиції, а й передати їх наступному поколінню.
— Цікаво, як серед учасників коляди-1972 опинився Василь Стус?
— У переддень Нового року він приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався, і завітав до львівських друзів, які поділяли його погляди. Стус був уродженцем Вінниччини, а свідоме життя провів на Донеччині, де збереження української мови й традицій було особливо складним. Тому в місті Лева, за його словами, він “відпочивав душею”, щиро захоплюючись тим, що львів’янам вдавалося підтримувати національні традиції навіть в умовах радянської дійсності. Перестрівши колядників на вулиці, Стус долучився до вертепу. Свої враження від коляди він підсумував словами: “Ви таки зуміли зберегтися. У цьому ваша сила”.
До речі, через декілька днів, на Різдво, поет знову приїздив до Львова — в гості до подружжя Калинців. І подарував їм свою поетичну збірку “Зимові дерева” та статтю про Павла Тичину “Феномен доби”. Під час обшуку квартири Ірини Калинець ці матеріали були вилучені й згодом стали одним із речових доказів у справі.
Зауважу, що подібні колядування відбувалися у Львові та Києві й у попередні роки, однак саме коляда 1972 року стала найвідомішою. Адже вже 12 січня розпочалися масові арешти української інтелігенції. (За однією з версій, це пов’язують із 50-річчям створення СРСР і прагненням влади зберігати імідж стабільності. — Авт.) Того дня у Львові заарештували Ірину Калинець, Стефанію Шабатуру, Івана Геля, а в Києві — Василя Стуса. Загалом протягом 12 — 14 січня під час операції “Блок” КДБ затримав щонайменше 19 осіб.
Під час допитів на учасників різдвяної коляди тиснули психологічно, погрожували переслідуванням рідних, маніпулювали родинними зв’язками. До окремих дисидентів застосовували й погрози психіатричною експертизою — зокрема такі методи використовували проти Василя Стуса. У ті роки це був один із поширених інструментів КДБ. Водночас варто розуміти, що коляда стала лише приводом для репресій проти української інтелігенції. А причиною були їхні погляди, політична діяльність, боротьба за незалежність України. Усім заарештованим інкримінували статтю 62 Кримінального кодексу УРСР — “антирадянська агітація і пропаганда”.
Судові процеси зазвичай проходили в закритому режимі — без допуску навіть найближчих родичів. Вироки були дуже суворими. На заслання та до таборів були відправлені В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, подружжя Калинців, Стефанія Шабатура, Іван Світличний, Іван Гель та інші діячі українського дисидентського руху. Арешти продовжувалися і в 1973 році та навіть пізніше.
