Його пісні — ну хоча б “Червону руту” чи “Водограй” — знають, люблять, шанують усі. Причому не одне десятиліття. І не лише ті, кому “за”, але й молодь. А яким був їх автор? Який мав характер? Чим захоплювався, крім музики? Ми вирішили це з’ясувати.
ПУНКТУАЛЬНИЙ. Цю рису легендарного композитора відзначає Марія Ісак, яка свого часу була вокалісткою незабутньої “Смерічки”. Тоді ансамбль був “прописаний” у Вижниці на Буковині. Туди з Чернівців Володимир Івасюк приїздив на репетиції. І ніколи не запізнювався! З 12-ї до 16-ї години розучував з дівчатами нові пісні.
“Він був вимогливий, але водночас дуже делікатний, — каже “Експресу” Марія Ісак. — Ніколи не підвищував голосу. Левко Дутковський (керівник ВIА. — Ред.) міг на нас “нарипіти”, а от Володя цього собі не дозволяв. Іноді міг десять разів повторити, що ми неправильно заспівали, але... Тим паче я ніколи не чула від нього лайливих слів. Єдине — дуже багато курив, що нам не подобалося. Просто цигарка за цигаркою”. (Усміхається).
ВЕСЕЛИЙ. Композитор Віктор Камінський, який вчився разом з Івасюком у Львівській консерваторії, відзначає його почуття гумору. “Володя міг і якісь історії розказати, — мовить заслужений діяч мистецтв України,— і анекдоти, включаючи політичні. У вузькому колі, звичайно... Попри те, що був тоді вже популярним, не спостерігалось ніякої зверхності в ставленні до інших студентів. Навпаки — скромність та позитив... Якщо ж хтось із нас заради “приколу” починав насвистувати його мелодію чи якось переробляв жартівливо текст пісні, міг засміятися. А потім лунало: “Ну що, йдемо на каву?”
МОДНИЙ. Ті, хто був знайомий з митцем, зазначають, що він завжди вишукано одягався. Мав красиві (й, очевидно, недешеві) речі, про які багато хто в радянські часи міг тільки мріяти. Сьогодні частина гардеробу зірки — у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка.
“Це, наприклад, шкіряний піджак, — ділиться наукова співробітниця Олена Логінова. — А також кремплінові піджаки, блейзери, гольфи, дуже цікаві сорочки, джинси-кльош. Збереглося і взуття — стильні черевики на підборах. На підтвердження того, що ці речі носив Івасюк, маємо фотографії, які теж виставлено в експозиції”.
ХАРИЗМАТИЧНИЙ. Звісно, що на такого модного, красивого й харизматичного хлопця не могли не звертати увагу дівчата. Не одна з них, мабуть, зітхала, дивлячись услід композитору. “Так, — підтверджує Марія Ісак.— Але фліртів у нас не було. (Усміхається). Втім, на зйомках фільму “Червона рута” в Яремчі ми побачили його з танцівницею з кордебалету. Дівчата зі “Смерічки” сприйняли це як зраду! Адже вважали Володю “своїм”, а тут якась незнайомка... Ми склали сороміцькі коломийки й наступного дня заспівали. Він сприйняв це з усмішкою, але більше з тією кобітою не ходив”. (Сміється).
РIЗНОСТОРОННIЙ. Музика, хоча й була основною пристрастю Івасюка, але не єдиною. Небагатьом відомо, що він захоплювався малюванням. Так, у музеї є приблизько 80 його робіт. “Як дитячих, так і дорослих, — каже Олена Логінова. — Це декілька портретів (батька, сестри й друга), а ще — пейзажі. Деякі було зроблено під час поїздок на море в Бердянськ або до Криму. Виконані малюнки в різній техніці: пастель, графіка, але в основному — акварель. Під час відпочинку митець також любив фотографувати”.
ЩЕДРИЙ. З різних поїздок композитор привозив рідним презенти. Парфуми (французькі!), одяг або просто тканини, з яких можна було щось потім пошити. Тоді ж чи не все було дефіцитом. Тим більше — щось імпортне!
Проте на “широкі жести” композитор був здатний не тільки, коли йшлося про батьків чи сестер. Скажімо, Марія Ісак пригадує дотепний випадок у Чернівцях. Там, на одній з центральних вулиць, відкрили незвичний бар, потрапити в який хотілося багатьом.
“Ми з подругою, теж Марічкою, гуляли тією вулицею й раптом бачимо — назустріч іде Івасюк, — розповідає співачка. — Вона й каже: “Давай розкрутимо Володю на коктейль”. — “Ой, незручно. Може, не треба?” І тут Івасюк здалека вигукує: “Ну що, Марусі, вдаримо по коктейлику?” Ми розсміялися... А потім усім хвалилися, що сам Івасюк запросив нас у кав’ярню. (Усміхається). Він був дуже щирий і щедрий”.
ТАЛАНОВИТИЙ. Зазвичай, коли говорять про буковинського генія, акцентують увагу на тому, що він композитор. Проте Володимир Івасюк був також поетом. Він автор текстів майже двох десятків пісень. Серед них — “Я піду в далекі гори”, “Два перстені”, “Наче зграї птиць”. Уже не кажучи про такі культові, як “Червона рута” чи “Водограй”.
“Інколи він навіть деякі правки вносив у ті тексти, які йому пропонували поети, — додає Віктор Камінський. — Адже Володя мав колосальне чуття звуку, слова, складу (відкритого, закритого). А це дуже важливо, власне, для вокальної музики. До речі, я розшукав в архіві консерваторії особову справу Івасюка. У ній, зокрема, були документи, що стосуються вступу до вишу. Це — його задача й диктант. Знаєте, що мене вразило: і одна, і друга роботи виконані без єдиної помилки. Це просто фантастично... Що значить справжній талант!”
