Україна активніше залучатиме іноземних добровольців до своїх Збройних сил, повідомив очільник оборонного відомства Михайло Федоров. За його словами, завдяки цьому вдасться частково вирішити проблеми з мобілізацією та самовільним залишенням частин (СЗЧ).
На думку радника міністра оборони Сергія Бескрестнова, нашій країні потрібна розгалужена мережа пунктів вербування за кордоном та ефективна система роботи з іноземцями всередині країни. Відповідний механізм уже існує, однак працює недостатньо масштабно й оперативно, зауважив він. Наразі в нашому війську, за приблизними даними, служать понад 10 тисяч іноземних добровольців, переважна більшість — з країн Латинської Америки, зокрема Колумбії.
— Питання поповнення Сил оборони бійцями однозначно потрібно вирішувати, — каже Микола Мельник, старший лейтенант, лицар ордена Богдана Хмельницького, екскомандир роти 47-ї бригади. — З огляду на це реальним шляхом збільшення солдатського складу у війську є рекрутинг іноземців. Цим вже активно займається РФ. Тому нам потрібно створювати рекрутингові центри, як кажуть, від Непалу до Колумбії.
Так, донедавна у нас були Інтернаціональні легіони. Але їх розформували й іноземців інтегрували у штурмові підрозділи. Не знаю, чи це виправдано, але репутаційно Україна від цього дещо програла. Зазначу, що іноземці потребують належного супроводу, зокрема забезпечення перекладачами, адже багато з них не знають навіть англійської мови.
— Це не нова ідея і добре, що Михайло Федоров про неї згадав. Але ми прогавили можливість масового залучення іноземців до Сил оборони, — вважає Інна Совсун, нардепка, котра з командою допомагає іноземцям, що служать в українському війську. — Чому? Бо Україна як держава на кожному етапі створила для них багато юридичних і бюрократичних пасток, які іноземці раді забути як страшний сон. Це і невиплата обіцяних сум, і кримінальні справи, і витурення з країни тих, хто приїхав служити, і неналежне лікування, і pacизм. Добровольці з Колумбії, які масово їхали в Україну у попередні роки, почули по сарафанному радіо про негативний досвід земляків. І вже під кінець минулого року до нас їхали звідти одиниці.
І ще одне. Рекрутинг не замінить мобілізацію всередині країни. Неможливо буде набрати з-за кордону ту кількість бійців, яку потребують Сили оборони України щомісячно (а це приблизно 30 тисяч осіб. — Авт.).
— Варто розуміти, що ніхто за українців не буде воювати. Тому основний акцент має бути на внутрішній мобілізації, — додає Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Зрештою, хто сказав, що якщо українські воїни інколи кидають поле бою, йдуть у СЗЧ, то іноземці цього не робитимуть? Та були випадки, коли легіонери знімались з позицій цілими підрозділами.
— Які ще проблеми з рекрутингом іноземців існують?
● М. Мельник:
— На сьогодні серед керівництва Міноборони, на жаль, немає розуміння, що робити з легіонерами, крім того, як їх озброїти й відправити на фронт. Необхідно чітко визначити їхній правовий статус, розробити механізм, що б дозволив не порушувати їхні права.
Спочатку серед іноземців, котрі воювали на боці України, були такі, котрі щиро хотіли нам допомогти у війні. Нині ж здебільшого це так звані заробітчани. Це нормальна практика для будь-якої армії. Відповідно існують і певні ризики. А саме небезпека, що вже у першому ж бою іноземець втече. Тож важливо, щоб з надією на рекрутинг іноземців ми не провалили внутрішню мобілізацію.
● І. Совсун:
— Володимир Зеленський обіцяв безвіз усім, хто їде до нас служити. Однак на практиці добровольці все ж мусять отримувати транзитну візу, а це не просто. В Україні не існує одного “вікна”, куди б міг звернутися іноземний легіонер і його взяли під супровід, оформили документи. Добровольцям все доводиться вирішувати самотужки. А вже у підрозділі часто виникає проблема з мовою.
Також іноземцям, які виконують бойові завдання, нерідко не оформлюють належно справи та військово-облікові документи. Під цифровізацію вони теж не потрапляють, їх немає, скажімо, в реєстрі “Оберіг” чи в Армії+. Тож отримати онлайн жодні документи вони не можуть, натомість від них вимагають писати рапорти від руки українською мовою. Це при тому, що іноземці здебільшого не знають навіть англійської, а можуть говорити лише іспанською, італійською чи французькою. Тобто за чотири роки війни держава так і не змогла вирішити проблеми легіонерів. Усе це відлякує іноземних добровольців. Та найгірше, якщо у них не складеться зі службою в Україні, то їх може завербувати Росія, пообіцявши вищі зарплати. Адже не секрет, що чимало іноземців воюють на нашому боці суто з фінансових міркувань.
