У народі вірили: правильна писанка може змінити долю. Її дарували рідним, зберігали в домі й брали із собою у дорогу як захист.
— Витоки писанки сягають тих часів, коли люди ще поклонялися силам природи. А свої прохання передавали через символи, — розповідає писанкарка та краєзнавиця Галина Бернацька. — Саме тому більшість візерунків на традиційних великодніх яйцях мають дохристиянське походження. Це не просто мистецтво, а передусім закодована оберегова молитва.
— Які найпоширеніші візерунки писанки й що вони означають?
— Наприклад, знаки Сонця: різноманітні ружі, розетки, хрест. У дохристиянській традиції саме хрест часто був основою багатьох орнаментів. Не менш характерний знак ружі — восьмикінцевої зірки, що складається з ромбів. Сам ромб або трикутник символізував поле і родючість, а ромб із крапкою — засіяне поле. Скажімо, писанки з “грабельками” малювали під час посухи — цей знак символізував дощ і вологу, яких так потребувала нива. Вона для наших предків була основою життя, від неї залежав добробут.
Поширеним був і безкінечник — знак безперервності життя, продовження роду й світу. Існували також орнаменти, які називали “циганськими дорогами”: складні безперервні лінії. Вважалося, що така писанка може “заплутати” хворобу чи нещастя, не дати їм дістатися людини. Подібні писанки писали й у часи небезпеки, зокрема під час набігів татар і турків, щоб ворог заблукав і не зміг знайти дороги.
— А як змінилася символіка писанок із приходом християнства?
— Приміром, хрест вже міг мати не чотири, а шість чи вісім кінців. На писанках поряд із давніми знаками почали з’являтися нові мотиви, зокрема зооморфні. Голуб став одним із символів Святого Духа, а ще уособлював любов, кохання і подружню злагоду. Люди вірили, що птахи допомагають душі піднятися до неба. Півень символізував пробудження і новий день, кінь — силу й добробут господарства, бджоли — працьовитість, достаток і Божу благодать.
Писанки писали не лише для себе, а й обов’язково для дарування. Їх створювали для конкретних людей, вкладаючи в них особливі побажання. Наприклад, для дівчини, щоб була вродлива, обирали квіткові орнаменти — не лише геометризовані, а й із плавними лініями, без гострих кутів, часто на червоному тлі. Після освячення таку писанку клали у воду з монетами й умивалися нею — на здоров’я і достаток. Для хлопців зображали дубове листя — символ сили й витривалості, особливо для тих, хто вирушав до війська. І нині для наших захисників на писанках обов’язково зображають дуб як знак міцності та незламності.
Фото з архіву співрозмовниці
Господарям писали “сорокаклинку” — орнамент із багатьох (часто 48) трикутників або ромбів, що символізував добрий урожай і лад у господарстві. За повір’ями, такі писанки створювали на день Сорока святих.
— Що робили з писанками вдома та яке значення їм надавали?
— Освячені великодні яйця їли, але одне завжди зберігали до наступного Великодня, а потім закопували в землю, щоб був добрий урожай. А жінка, яка довго не могла народити дитину, розписувала квітковими орнаментами сім писанок і роздаровувала їх — як символ надії на продовження роду.
На Поділлі досі зберігся обряд христосування. Після великоднього богослужіння люди вітають одне одного, тричі обіймаються і цілуються та обмінюються освяченими писанками. Їх готують стільки, скільки є членів родини, і ще додатково — для обміну.
— Чим саме розмальовували писанки? I яких особливих правил дотримувалися майстрині?
— Використовували зазвичай натуральні барвники, наприклад, відвари з лушпиння цибулі, березових бруньок (які давали світло-жовтий відтінок). Чорний колір отримували з лушпиння соняшника або відварів кори дуба, горіха й цибулиння.
Писанкарки (переважно це були молоді дівчата) починали роботу у Чистий четвер або у суботу, найчастіше вночі, у повній тиші. Писачки, до речі, носили освячувати до церкви — вірили, що це допоможе зробити лінії рівними.
Цікавий факт: у кожному селі була своя майстриня, яка готувала писанки на продаж. Наприклад, моя прабабуся починала писати їх ще після Різдва, а щоб вони довше зберігалися — запікала в печі.
