Партнер не відповідає на запитання, уникає розмов, відсторонюється — і ви не розумієте, що відбувається. Або ж заводите розмову на “незручну” тему — і коханий замовкає. Водночас про будь-що інше готовий спілкуватись як звичайно. Часто так проявляється вісхолдинг — спосіб впливу через ігнорування, який поступово руйнує стосунки.
— Якщо простими словами, то вісхолдинг (від англ. withholding — утримання) — це навмисне позбавлення партнера підтримки, — розповідає Анастасія Глазкова, психологиня, консультантка гарячих ліній громадської організації “Ла Страда — Україна”. — Це має такий вигляд: людина уникає контакту, не звертає на вас уваги і не відповідає на запитання. Влаштовує “гру в мовчанку”, причому саме тоді, коли вам треба щось вирішити чи прояснити. Чи навмисно змінює тему розмови, відбувається жартом. Іноді це подається як удаване нерозуміння — мовляв, “я не можу збагнути, чого ти хочеш”. У результаті ви потрапляєте у стан емоційної ізоляції.
Коли вас ігнорують, ви починаєте шукати провину в собі. Стаєте поступливішими, вибачаєтеся навіть без причини — щоб тільки покласти край цій тиші. Так інша сторона здобуває контроль над вашим емоційним станом. Невизначеність виснажує сильніше, ніж відкритий конфлікт.
Для психіки критично важливий стабільний і передбачуваний контакт. Ігнорування запускає ті самі реакції, що й реальна загроза: активуються зони мозку, пов’язані з болем і тривогою. Причому емоційний біль у такій ситуації може відчуватися майже як фізичний.
— Які варіанти вісхолдингу найпоширеніші?
— Приміром, жінка звертається на нашу гарячу лінію і розповідає: “Я ніколи не питаю, куди він іде, — у нас так не заведено. Він просто парфумиться, збирається і йде. А якщо я питаю, нервується, каже, що це не моя справа”. Водночас куди йде вона, чоловік завжди знає. У цьому випадку вісхолдинг проявляється в тому, що один партнер не готовий пояснювати свої дії й агресивно реагує на запитання. З ним неможливо нормально проговорити ситуацію.
Або інший приклад. Один із партнерів пропонує: “Давай сплануємо відпустку”. А у відповідь чує: “Та побачимо”, “Ще рано”, “Ще три місяці — потім вирішимо”. Звісно, у людей буває різний стиль життя: хтось будує плани наперед, а хтось живе спонтанно. Але важливо зрозуміти: це особиста риса чи спосіб тримати партнера в невизначеності? Такі ситуації створюють напругу в стосунках. Людина починає сумніватися в собі: “Може, я занадто прискіплива? Може, перебільшую?” У здорових стосунках усе інакше. Замість “побачимо” у відповідь звучить: “Подумаймо разом”. Партнери відкривають календар, обговорюють плани, шукають варіанти, домовляються, хто за що відповідає.
— Що сприяє вісхолдингу?
— Часто його практикують у стосунках, де є боротьба за контроль. Де партнер чи партнерка намагаються впливати на свою половинку — відкрито або приховано. І йдеться не лише про сімейні стосунки — такі моделі поведінки трапляються і на роботі, і в інших взаємодіях. Якщо хтось поводиться “не так”, як очікує інша сторона, вона може почати ігнорувати, обривати контакт, демонстративно відсторонюватися, використовуючи мовчання як спосіб тиску на іншу людину.
Таку тактику можуть використовувати і чоловіки, і жінки. Але у чоловіків усе часто підсилюють гендерні стереотипи. Мовляв, “я сильний — не показую емоцій”, “мовчання — це міць”.
Сьогодні такі ситуації стають помітнішими. Люди краще розпізнають психологічне насильство і частіше звертаються по допомогу. До того ж війна виснажує. Ми живемо в постійному стресі, і на нормальну комунікацію часто не вистачає ресурсу.
— Як діяти, коли відчуваєш, що тебе ігнорують?
— Варто називати речі своїми іменами. Наприклад: “Я бачу, що ти зараз не відповідаєш на моє запитання і можу сприймати це як ігнорування”. Тобто чітко озвучувати, що саме відбувається і що ви при цьому відчуваєте. Маніпуляція — це прихований вплив. Коли ми проблему проговорюємо, то виводимо її на світло.
Також важливо не залишатися в ролі того, хто постійно просить і намагається “достукатись”. Коли ми наштовхуємося на стіну мовчання, природна реакція — з’ясувати, що сталося. Але порадила б більше змістити фокус на власні потреби. Можна встановлювати межі й домовлятися з партнером про час. Скажімо: “Я бачу, що ти зараз не готовий це обговорювати. Повернімося до цього завтра о 9-й. Якщо розмови не буде, я ухвалю рішення самостійно”.
— А як зрозуміти — йдеться про ігнорування чи, можливо, людині просто потрібна пауза?
— Інколи справді потрібний час, щоб заспокоїтися, все обміркувати. Але тоді людина про це каже: “Зараз я не готовий/готова говорити, повернімося до цього ввечері”. Якщо ж він чи вона просто замикається в собі, нічого не пояснює, усувається — це вже ігнорування. Стиль спілкування формується ще змалку, але його можна змінити. Коли є бажання будувати здорові стосунки, цього легко навчитися.
