Це вже другий крок на шляху до появи міжнародного механізму відшкодування, зазначив генсек Ради Європи Ален Берсе. Першим стало формування Реєстру збитків у 2023 році. “Ці два інструменти забезпечать системний підхід до збору та перевірки даних про збитки, а також до визначення відповідальних осіб та держав, які мають компенсувати шкоду”, — наголосив очільник Ради Європи.
— У чому важливість рішення про створення компенсаційної комісії для України? — питаємо в експерта з міжнародного та європейського права Вадима Трюхана.
— Це рішення важливе насамперед тим, що переводить тему компенсацій із площини політичних заяв у площину міжнародного механізму, що реально працює. Тривалий час наші партнери казали: “Росія має заплатити”. Тепер починається створення інструменту, який відповідає на питання: як саме, кому і за що. Для України це означає три ключові речі. По-перше, з’являється чітка міжнародна процедура, яка в перспективі має привести до реальних виплат постраждалим — людям, бізнесу, громадам і державі. По-друге, це сигнал, що партнери України готові йти далі за символічну підтримку і брати участь у складному, але потрібному процесі притягнення Росії до відповідальності. І, по-третє, це важливий прецедент: після того як бойові дії завершаться, питання відповідальності за завдані збитки не буде “списане”. Навпаки, розпочнеться довгий тернистий шлях відновлення справедливості. Наскільки це, звичайно, можливо.
— Якими повноваженнями буде наділена новостворена комісія? I чи не вийде так, що на папері матимемо низку органів, які мали б працювати з реєстром збитків, а на практиці користі від них буде мало?
— Насправді тут ідеться про різні етапи одного процесу, а не про “зайві органи”. Міжнародний реєстр збитків, створений раніше, — це місце, де збирають заяви та докази: хто постраждав, яке майно знищено, яких збитків завдано. Він фіксує факт шкоди. Компенсаційна комісія має розглядати ці заяви, оцінювати їх обгрунтованість і визначати розмір відшкодування у кожному конкретному випадку. Тобто це вже не просто облік, а ухвалення рішень.
У міжнародній практиці компенсацій завжди є кілька рівнів: реєстр, орган ухвалення рішень і джерело виплат. Тепер Україна разом із партнерами послідовно вибудовує цю систему. Комісія зможе повноцінно запрацювати після того, як Конвенція набере чинності після її ратифікації першими 25 державами і після завершення організаційних процедур. Це нешвидкий процес, але він реальний. Повторюся — повноваження комісії полягають у тому, щоб визначати, хто має право на компенсацію і в якому розмірі.
— Чи реально змусити Росію заплатити? I що буде з механізмом компенсацій в разі укладення мирної угоди?
— РФ, хоч би в якій формі вона існувала та хоч би хто нею керував, добровільно платити не захоче — така варварська природа росіян. Саме тому міжнародна спільнота і створює механізм, який дає змогу фіксувати збитки, ухвалювати рішення щодо компенсацій і шукати джерела для їх виплати — передусім із тих активів, які належать РФ та її держпідприємствам за кордоном. Один із реалістичних варіантів, який уже обговорюють на Заході, — використання заморожених російських активів або доходів від них. Юридично це непросто, але саме для цього і потрібні такі міжнародні інституції — щоб перетворити політичну волю на правові рішення.
Що стосується мирного врегулювання, то досягнення угоди не означатиме автоматичного прощення збитків. Відшкодування — це складова частина відповідальності держави-агресора. Інша річ, що Росія намагатиметься обміняти “мир” на відмову від компенсацій. Саме тому позиція України має бути чіткою: питання відшкодування не може просто зникнути з порядку денного. До речі, росіяни вже зробили спробу зафіксувати “амністію всіх за все” у так званому мирному плані з 28 пунктів. Проте Україна одразу відмовилася обговорювати таку можливість. А наші європейські партнери беззаперечно підтримали нас. Бо в них тут свій інтерес. Вони не хочуть у XXI сторіччі допустити створення прецеденту, який дозволяє агресорові уникнути відповідальності за воєнні злочини. Підписання Конвенції в Гаазі — це не гарантія швидких грошей, але це гарантія того, що питання компенсацій не буде забуте. І для українського суспільства це, без перебільшення, питання справедливості та історичної відповідальності.
