Він давно живе на валізах, переміщаючись між вокзалами, аеропортами та концертними залами. Мій дзвінок застав Гаріка Кричевського у Ризі (Латвія). За декілька днів там мав відбутися виступ популярного шансоньє разом з Іриною Білик, Іво Бобулом, Джері Хейл та Дмитром Монатиком...
— Це не звичайна “солянка”, а український фестиваль UKRFEST-2026, — каже співак. — Відбувається він уже не перший рік, але щоразу в різних містах. Мене ж запросили відкривати цьогорічний концерт. Його програма складена таким чином, щоб показати весь спектр нашої естради. Звісно, на це свято прийдуть насамперед вихідці з України, але, думаю, будуть також місцеві глядачі. Причому вони зможуть не тільки послухати українські пісні, а й скуштувати національні страви.
— Тим часом в Україні анонсують ваш осінній тур. Що буде його особливістю, коли не секрет?
— Річ у тім, що я зробив суто українську програму. Туди входять мої пісні, написані українською мовою, і старі речі, які я переклав. З останніх — це, наприклад, “Кияночка”, “Осінній вечір”, “245”... Коли продюсери їх почули, запропонували представити програму в деяких містах України. Для мене це не комерційний проєкт, а радше просто підтримка людей. Мені здається, що нині, коли в країні настільки складна ситуація, будь-який концерт слід розглядати як підтримку наших людей.
— Серед міст, які ви плануєте відвідати, Одеса й Дніпро, в яких нині не найбезпечніше. У вас не було певної перестороги?
— Безумовно, неспокій є, але я цьогоріч уже неодноразово бував в Одесі з різних приводів. І декілька ночей провів у бомбосховищі, і зупиняв концерт через повітряну тривогу та “прильоти”. Усе це ми вже проходили, тому... Звісно, як будь-яка людина, я відчуваю тривогу, але що тут можна сказати — таке наше життя тепер.
— Кажуть, на початку повномасштабного вторгнення селище на Київщині, де у вас приватний будинок, було окуповано?
— Так. Знаєте, коли почалася велика війна, створювалося враження, що ракетні атаки націлені саме на столицю, тому за містом буде безпечніше. Я думав перевезти туди сім’ю — тим паче в будинку якраз закінчили ремонт. Добре, що я цього не зробив, тому що... Наше селище потрапило під окупацію. Причому на доволі тривалий час. І там відбувалися різні нехороші речі.
— Ваша оселя постраждала?
— Якраз неподалік нашого селища проходила битва. Із застосуванням танків, ракет і т. д. Звісно, будинок постраждав: там не вціліло ні одного скла, був пошкоджений дах і не тільки. Ми зібрали потім на ділянці 500 кілограмів уламків. До речі, через паркан — Іра Білик, і в неї теж було дуже багато тих решток... Нам довелося довго відновлювати свій котедж.
— Що для вас сьогодні антистрес: можливо, фітнес, медитація чи старий перевірений спосіб — спиртне?
— По-різному. Алкоголь часто не спрацьовує, тому це скорше вишенька на торті. (Усміхається). Я люблю прокататись на велосипеді. І це мене дуже відволікає. Колись подобалося гасати на мотоциклі, але тепер уже не їжджу. Натомість ровер — це і фітнес, і рух, і відпочинок. З інших варіантів — можна пограти на гітарі... У мене немає якогось одного способу антистресу. Проте знаю, що головне — не “влипати” у цю історію та не сприймати її серйозно.
— Цікаво, скільки у вас гітар і яка з них найцінніша? Не обов’язково найдорожча...
— Найцінніша — перша. Це — акустична “Кремона”, яку мені купив тато. Я тоді закінчив музичну школу по фортепіано, мав 14 років, та переключився на гітару. Сьогодні вона зберігається у мами і, звичайно, для мене безцінна. А так — я не рахував, скільки у мене інструментів. Десь три баси і, напевно, п’ять акустичних гітар. Небагато насправді. (Усміхається).
— Торік вийшов український переклад вашої книжки “Ангели в білому”. Скажіть, далі буде?
— Чесно кажучи, поки що в мене немає натхнення сісти за книжку. Точніше за другу частину. Хоча я планував видати трилогію. Очевидно, через війну, яка кардинально змінила наше життя, щось зсунулось у космосі. (Усміхається). Ну не можу я змусити себе сісти за комп’ютер і написати продовження. Але дуже сподіваюся, коли все закінчиться, тоді знову включиться той режим. А через силу я ніколи й нічого не роблю.
— Гаріку, як би ви продовжили речення: Україна для мене — це...?
— Моя багатостраждальна Батьківщина, з якою я відчуваю постійний зв’язок. І коли мене довго немає в країні з тієї чи іншої причини, я приїжджаю й одразу відчуваю, що повернувся додому. Незважаючи ні на що: ні на ту ж війну, ні на всі проблеми й труднощі! Повітря тут — рідне, їжа — рідна, люди — рідні. Де б я не жив, де б не гастролював чи де б не мандрував, коли приїжджаю туди, де народився, мене охоплюють особливі почуття.
