Сьогодні вона — найвідоміша українська оперна співачка за кордоном. “Ла Скала” (Італія), “Ковент-гарден” (Англія), “Метрополітен-опера” (США) та інші знамениті театри аплодували її таланту. Втім Людмила Монастирська багато гастролює і на Батьківщині…
— Нещодавно, скажімо, була з концертом у рідних Черкасах, — розповідає “Експресу” солістка Національної опери України. — А до того їздила у Запоріжжя і Дніпро. В останньому місті виставу перервала повітряна тривога, що тривала дві години! Глядачі не розійшлися і, коли вона закінчилася, ми доспівали. Не раз сирена лунала й під час виступів у Києві... Тепер ось запросили до Харкова. Виявляється, там працює нова концертна зала — під землею. Маємо намір поїхати й туди.
— Зарубіжні колеги, коли чують про маршрути ваших гастролей в Україні, мабуть, дивуються?
— Звичайно. У більшості одна реакція: вони крутять пальцем біля скроні. (Сміється). Проте мене це не дуже хвилює... Знаєте, деякі іноземці досі не до кінця розуміють, що в нас відбувається. Зрештою, чого тут дивуватися: вони в цьому режимі не живуть, не працюють, не думають, не існують. У них усе тихо й спокійно... Ми ж уже адаптувалися до наших реалій. Це фактично постійне випробування на стресостійкість.
— Тепер додалися і відключення електроенергії...
— О, так. (Усміхається). Коли світло знову вмикають, я швиденько стараюся зробити всі домашні справи. Скажімо, пропилососити чи щось випрати. Добре, що живу в будинку, де є газ, і їсти можна приготувати будь-коли. А ось у моїх дітей у квартирі все на електриці. Ще й підніматися треба пішки, бо ліфти не працюють. Отак і ходять туди-сюди... Та нічого — завжди можна знайти вихід із ситуації.
— Де західна публіка могла почути й побачити вас цього сезону?
— Узимку в Нью-Йорку — в “Метрополітенопера”. Я вже багатенько у них співала: “Сільську честь”, “Аїду”, “Тоску”, а тепер — “Набукко”. До речі, контракт на цей виступ було підписано ще до епідемії ковіду. Американці люблять, щоб усе було сплановано не на один рік уперед. Потім я їздила в Берлін, де у “Концертгаусі” представили “Воєнний реквієм” Бріттена. Я вчила його довгенько, бо це дуже складна музика... А тепер ось, улітку, буде дві вистави “Турандот” у Сопоті. Диригуватиме Кері-Лінн Вілсон, яка тепер часто навідується до України.
— Скажіть, як би ви речення продовжили: ніколи не пробачу росіянам..?
— Геноциду нашого народу. Нині щодня вбивають українців, зокрема дітей. У мене самої їх двоє — син і донька. Тож я сприймаю ситуацію як мама... Це найстрашніше, коли гинуть чи страждають діти. Таке не можна простити. Ніколи!
— Що вам допомагає відновлювати емоційну рівновагу сьогодні?
— У будь-якій ситуації головне — не впадати у відчай. Інколи це дуже важко, особливо нам, творчим людям. Адже маємо, як то кажуть, рухливу психіку. Тобто ми більш вразливі... Важливо не зациклюватися на поганих речах, а спробувати переключитися на щось інше. Можна просто зайнятися якимись тривіальними домашніми справами: щось приготувати чи, знову ж таки, прибрати. Ще один варіант — зустрітися з друзями або піти на концерт. А ще люблю прогулянки в районі, де живу в Києві. Софіївська площа, Андріївський узвіз, Золоті ворота... Це особливі місця!
— А нові таланти ви у собі не відкрили: може, стали малювати чи ще там щось?
— Ні. (Усміхається). Хоча в дитинстві я малювала. І непогано. Можливо, справді варто відновити заняття живописом. Фахівці кажуть, що це теж певна терапія: людина виплескує на полотно свої емоції. Як позитивні, так і негативні. Тобто творчість — вона лікує... Тож дякую вам за гарну ідею. (Сміється).
— Цікаво, хто з українських поп-виконавців у вашому плей-листі?
— Останнім часом мені подобається пісня Олександра Пономарьова “Чому”, яку він виконує із Дзідзьо та ще двома хлопцями. (Наспівує мелодію). Слухаю також Джамалу й Тіну Кароль, з якими знайома відтоді, як ми брали участь у концерті Андреа Бочеллі в Києві... Я поважаю творчість усіх колег у шоу-бізнесі. В кожного з них — свої шанувальники або, як я кажу, електорат. (Сміється).
— А яку музику ви слухаєте, Людмило?
— Мені найбільше імпонує музика, яку можна просто увімкнути фоном. Така ненав’язлива, приємна, спокійна. Я її називаю мелодіями для масажу або релаксу. (Усміхається). Увімкнеш на 10 — 15 — 20 хвилин — і тривожні думки відступають на задній план. Можна трохи розслабитися або взагалі заснути... Це теж дієвий спосіб — перевірено на собі — від стресів, якими сьогодні наповнені наші будні.
