Син Наталки Сумської й Анатолія Хостікоєва встигає і в кіно зніматися, і в театрі багато грати. У першому випадку можна згадати “Скажене весілля — 3”, а в другому — “Конотопську відьму”. З цією популярною виставою актори театру Франка повернулися нещодавно з європейських гастролей...
— Ми були у Берліні, Празі, Відні та Женеві, — розказує “Експресу” В’ячеслав Хостікоєв. — У кожному з міст нас зустрічали дуже тепло, адже більшість глядачів були українці. Щоразу нас просто омивали оплесками. (Усміхається). У лютому пройде друга частина турне: Варшава, Париж, Лондон... Знаєте, хочеться показати, що в Україні сьогодні дуже класний театр і що наша культура розвивається. Незважаючи ні на що!
— У Києві ви відіграли не одну благодійну виставу “Конотопська відьма”. Останнього разу, здається, вдалося зібрати 500 тисяч доларів для ЗСУ?
— Насправді йшлося про мільйон доларів. Ця сума була розбита на дві вистави. Першу ми вже відіграли, а згодом буде друга. Коли зберемо кошти повністю, передамо їх на ЗСУ. Паралельно ж кожен актор веде свої збори. І “Конотопська відьма” нам у цьому допомагає. Хтось виставляє, як лот, квиточки на популярну виставу, хтось — зустріч і фотографування з акторами, хтось — екскурсію за куліси. Такі речі приваблюють глядача.
Доводиться у такий спосіб їх заманювати. Бо коли сидиш у Києві й не бачиш того, що відбувається на фронті, таке відчуття, що там самі дадуть собі раду. Ні, ні, ні... Не можна забувати, що йде страшна війна, кінця якої не видно. І треба активніше допомагати армії. Це дуже важливо! Тож якщо глядачі гарно сприймають “Конотопську відьму” й готові таким чином донатити на ЗСУ, звичайно, ми робитимемо більше й більше таких акцій.
— Про гастролі за кордоном ви розповіли, а Україною їздите?
— Так, звичайно. Скажімо, сьогодні ввечері вирушаємо в Луцьк, де покажемо виставу “Безталанна”, а наступного тижня з тією ж “Конотопською відьмою” — у Дніпро. І за такої інтенсивності гастролей треба тримати себе у формі. Стежити за тим, що ти їси, що п’єш та скільки спиш. Інакше це одразу дасться взнаки. Треба бути дуже уважним до свого здоров’я, щоб не підставити колег. Тобто відповідально ставитися до роботи.
— А на дублювання голлівудських фільмів у тому насиченому графіку час залишається?
— Це все відбувається паралельно. Ось тільки що якраз я був на студії. Причому дублюю не тільки анімацію і художні фільми (моїми голосами говорять Тімоті Шаломе, Ніколас Голд, Тобі Макгваєр), а й комп’ютерні ігри. Серед останніх, наприклад, “Сталкер — 2”, де я віддублював велику кількість персонажів. І бандитів, і монолітівців, і навіть зомбі. (Усміхається). Для актора така робота — це подарунок, тому я справді кайфував!
— За роботою був час зустрітись за святковим столом з батьками?
— Так. Годинки дві ми посиділи разом. Скуштували кутю та інші страви. Мама завжди любить приготувати щось смачне. Хоча й тато час до часу теж стає до плити. Його борщ — один із найсмачніших, які я коли-небудь куштував. Ну просто феноменальний! День, коли батько береться його варити, оголошується у нашій родині заздалегідь. (Усміхається). Потім мама набирає борщ у баночки, щоб ми могли розтягнути задоволення... Проте у нас немає такого, щоб кожного разу — одні й ті ж страви. Намагаємося урізноманітнювати меню.
— А ялинка до якого числа стоїть у вашій квартирі?
— Ми з коханою не поспішаємо прибирати її після першого ж тижня свят. Хочеться цей новорічний настрій трошки затримати. Тому ялинка стоїть у нашій оселі до кінця місяця. Якщо, звичайно, я не забуду. (Усміхається).
— Зі своєю коханою — актрисою Анастасією Рулою — ви понад десять років разом. У ваших стосунках яка сьогодні хвиля — висхідна чи низхідна?
— Дуже навіть висхідна. (Сміється). Низхідної ж не було ніколи. Щоправда, інколи, на якомусь піку, ця хвиля могла зупинитись на одному місці або піти кудись убік. Але, слава Богу, ніяких падінь не було. Все завжди — вгору! Я взагалі не думав, що наші стосунки з Настею будуть настільки легкими й приємними. Чесно кажучи, не знаю, що на це впливає.
Може, те, що офіційно ми не одружувалися та не влаштовували весілля. Просто кохаємо одне одного й живемо разом. Найкраще підтвердження тому, що людина любить мене — вона дивиться на мене, як уперше, говорить зі мною, як уперше, кохає мене, як уперше. Немає відчуття тягару тривалих стосунків. Можливо, ще й тому, що ми не рахуємо тих років, що разом... Я впевнений, що нас чекають ще більші злети!
