Недарма кажуть, що фізична активність — найкращий рецепт довголіття. І займатись спортом ніколи не пізно.
“НЕ П’Ю СПИРТНОГО, НЕ КУРЮ І ПРО ТАБЛЕТКИ ЗАБУВ”
Старший викладач кафедри фізичного виховання НТУ “Харківський політехнічний інститут” Юрій Васильєв став чемпіоном Європи і поставив світовий рекорд у вправі “довгий цикл з двома гирями”. Турнір відбувся у Кишиневі.
“До змагань у Молдові я тренувався за схемою, якої дотримую давно, — мав 7 — 9 занять на тиждень, інколи було і по два заняття на добу. Але обов’язково робив собі день відпочинку, — розповідає 78-літній Юрій Васильєв. — Також додержував правильного харчування, віддаючи перевагу білкам. До речі, у моїй категорії мінімальна вага спортсменів має бути 63 кілограми, а в мене — 55, тобто недобір. Але змагаючись з важчими суперниками, як бачите, можна показувати чудові результати.
Спершу я хотів добратися до Кишинева велосипедом, але представники збірної мене відмовили. Мовляв, всі сили витрачу на педалі й не зможу достойно виступити на змаганнях. Тому їхав спершу потягом, а потім — автобусом. У чемпіонаті Європи взяло участь близько 300 спортсменів із 16 країн. Я виступав у вправі “довгий цикл з двома гирями” — це одна з найскладніших вправ у гирьовому спорті. Чому? Її складність полягає не лише у вазі гир — треба було піднімати дві гирі по 12 кілограмів, а це приблизно 45% моєї ваги, але й у поєднанні техніки, витривалості, дихання та координації. Крім того, дві гирі — це постійна напруга в кистях і передпліччях. Якщо хват слабшає, то техніка “сиплеться” миттєво. У підсумку за один підхід я виконав “довгий цикл з двома гирями” 34 рази, що є світовим рекордом. До речі, попередній рекорд теж належить мені — у 2024 році в Італії я виконав цю вправу 33 рази. Також у Молдові за видатні досягнення мене нагородили медаллю та пам’ятним призом президента Міжнародної асоціації гирьового спорту. Своїм результатом дуже задоволений і присвячую його Україні та нашим захисникам”.
Зі слів співрозмовника, це вже його сьомий світовий рекорд. Шість попередніх харків’янин поставив на чемпіонаті Європи з гирьового спорту в Італії. “Там здобув “золото” у біатлоні (поштовх та ривок), змаганнях довгим циклом, півмарафоні, марафоні та інших”, — зауважує.
Юрій Васильєв почав займатися спортом у четвертому класі. Починав зі спортивної гімнастики. “Але з часом пішов звідти, бо мама вважала, що відстаю з навчанням, — каже рекордсмен. — Потім з друзями ходили до спортзалу. Через струс мозку мав звільнення від фізкультури, але мені то не подобалось, я поновив заняття. Захопився гирьовим спортом, туризмом. Вступив до педінституту на факультет фізичного виховання. Отримавши диплом, захотів ділитись знаннями і досвідом з іншими. Тому викладаю фізичне виховання і гирьовий спорт в ХПІ та маю понад 50 років педагогічного стажу. Паралельно виступаю на чемпіонатах. У мене кваліфікація майстра спорту, я спортивний суддя міжнародного класу.
Не повірите, але до великої війни навіть до рідного університету я не їхав, а біг 10 кілометрів босим. А ще взимку купався в ополонці, інколи тричі на тиждень. Дехто спершу крутив пальцем біля скроні, а потім люди звикли. Крім того, я не п’ю спиртного і не курю. А ще — зовсім не вживаю пігулок. Востаннє пив їх кілька десятиліть тому”. До речі, у лютому Юрію Васильєву виповниться 79 років.
“ЩОДНЯ ДОЛАЮ ПРИБЛИЗНО 10 — 15 КІЛОМЕТРІВ”
66-річний Василь Лашкул з міста Олександрія Кіровоградської області — пенсіонер. Раніше працював на шахті, пізніше займався приватним підприємництвом. Спортом цікавився ще з дитинства — грав у футбол, настільний теніс, займався поліатлоном (спортивне багатоборство). Вже понад 15 років його головним захопленням став біг, де чоловік демонструє неабиякі успіхи. Зокрема, у 2023 році він виборов командне “срібло” на чемпіонаті світу з легкої атлетики у Польщі, здолавши 21 900 метрів. У 2024 році в Швеції у командному заліку став чемпіоном світу у півмарафоні, а в особистому заліку — другим. А минулоріч пенсіонер став чемпіоном України з бігу. Цього року, зізнається, хоче потрапити на чемпіонат Європи в Італії, аби вкотре показати — українці, незважаючи на поважний вік, найкращі в усьому.
● Фото з архіву Василя Лашкула
“Серйозно займатись бігом почав уже в зрілому віці. Тренера в мене не було, все робив самостійно. Пригадую, як вперше взяв участь у змаганнях у Криму, мені тоді був 51 рік. У своїй віковій групі посів третє місце, здолавши два кілометри, — розповідає Василь Лашкул. — Побачив, що залишився “порох у порохівниці”, тому продовжив. У 2015 році представляв Кіровоградську область на Всеукраїнських ветеранських іграх з легкої атлетики в Києві. Став чемпіоном України у віковій групі 55 — 59 років на дистанції 1500 метрів з результатом 4 хвилини 44 секунди й на дистанції 800 метрів, яку пройшов за 2 хвилини 20 секунд. Починав із 800 метрів, далі 1500, тоді 3 кілометри, а тепер частіше біжу 10 кілометрів та півмарафони”.
Нагород у мого співрозмовника справді багато. Один з феєричних успіхів — у 2023 році він добув командне “срібло” на чемпіонаті світу з легкої атлетики. Турнір відбувся у польському місті Торунь. У віковій категорії 60+ спортсмен разом із двома іншими українцями став віцечемпіоном на півмарафонській дистанції — 21 кілометр 900 метрів.
“Уявіть собі, в тому чемпіонаті взяли участь понад 4000 атлетів з 88 країн світу. Наша збірна виборола тоді сім золотих, сім срібних та вісім бронзових медалей, — зауважує Василь Лашкул. — У 2024 році я отримав “срібло” на чемпіонаті світу з легкої атлетики в категорії “Мастерз” (серед ветеранів), який відбувся у Швеції, фінішував другим на півмарафонській дистанції. А чоловіча команда вікової категорії (65+), до якої увійшли я та ще два спортсмени, котрі мали звання чемпіонів світу, зійшли на першу сходинку п’єдесталу й отримали “золото”. Свою відстань я здолав за 1 годину 24 хвилини. Траса була дуже складною, чотири кола, весь час гірки. Багато людей не розрахували сили й просто сходили на половині шляху. Минулого року не їздив за кордон на змагання через те, що це потребує значних фінансових вкладень, адже доводиться оплачувати проживання, дорогу. Тому виступав на чемпіонатах України, де став першим у своїй віковій групі, також брав участь у забігу “Львівська десятка”, виграв у дисципліні біг на 10 кілометрів. Наприкінці квітня планую летіти в Італію на чемпіонат Європи. Підготовка триває повним ходом. Сподіваюсь, що все вийде й повернусь з черговою перемогою”.
Василь Лашкул зазначає — без бігу просто не уявляє свого життя. Майже щодня по обіді він йде на вулицю і долає приблизно 10 — 15 кілометрів. Взимку — трохи менше, адже складніше бігти через погодні умови.
“У середньому біжу п’ять днів на тиждень. Однодумців не маю, тому сам. На жаль, умов для бігу на професійному рівні нема, стадіони в Олександрії футбольні, там нема легкоатлетичних доріжок. Тож бігаю там, де менше машин. Біжу по асфальту, якщо дощ, — каже спортсмен. — Обов’язково раз на тиждень ходжу до сауни. Недарма ще в давні часи люди казали, що вона “випаровує” багато недуг. Такі водяні процедури очищають тіло, розслабляють його, активізують обмінні процеси, зміцнюють імунітет, покращують стан опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Щодо дієт, то їх не притримуюсь, їм усе, надаю перевагу ситній домашній їжі. А ще дуже полюбляю сало, воно підтримує роботу мозку, серця. Води вживаю небагато, такий у мене організм. Коли біжу півмарафон, то мені достатньо ковтка води. Не курю, бо це зло. Чесно кажучи, зі своїм способом життя уже й забув, що таке хвороби. Ось ви питаєте, коли востаннє горло боліло? Не скажу навіть, бо не можу згадати”.
Цікавлюсь у співрозмовника, як у доволі поважному віці йому вдається досягати таких висот на спортивній арені?
“За цим стоять роки праці, болю, падінь та підйомів. Думаю, потрібно насамперед любити цю справу. Якщо через силу змушувати себе, наприклад, бігати, то діла не буде, — переконаний Василь Лашкул. — Коли почалась війна, спершу була апатія, нічого не хотілось. Але з часом опанував себе й бігав. Для мене це ще й можливість відволіктись від поганих думок у цей складний для кожного з нас і для країни загалом час”.
