До повномасштабного вторгнення Дмитро працював охоронцем і електриком, мріяв створити родину, довго й щасливо жити. Але не судилося...
Народився Дмитро Рагузов у прикарпатському Калуші. У дитинстві та юності любив мандрувати горами, жити в наметах, грав у футбол. І завжди допомагав бабусі. “Дімочка сам ліпив вареники. А як тісто місив, то зі мною постійно радився, — зі сумом згадує Маргарита Рагузова, бабця воїна. — Пізніше, вже на службі, він не раз готував побратимам вареники за моїми рецептами”.
Після 9 класу юнак вивчився на електрика. Згодом на запрошення батька переїхав на Київщину. “Ми з матір’ю Дмитра розлучилися, але добре та мирно спілкувалися, — каже Олександр Рагузов, батько воїна. — Я запропонував синові сюди перебратися, бо ж біля столиці легше знайти роботу. Сергій тут жив та працював, звідси у 2019-му пішов в армію”.
Після пів року строкової служби Дмитро повідомив рідним, що підписав трирічний контракт із 27-ю Печерською бригадою. У березні 2020-го прикарпатець перевівся до батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені Сергія Кульчицького й виконував бойові завдання поблизу Світлодарської дуги на Донеччині.
...У перший день повномасштабного вторгнення Дмитро був у батька, відпочивав після ротації. Коли пролунали перші вибухи, умить зібрав бойовий наплічник. Згодом вони разом служили під Гостомелем, а пізніше Дмитро захищав аеропорт “Бориспіль”. Під час служби обрав позивний “Огузок”. Так показав і почуття гумору, і те, що дуже любить м’ясо. Бо огузком називають стегнову частину м’ясної туші. “Дмитро завжди був веселий. Навіть тоді, коли було зовсім не до жартів, ми обмінювалися смішними відео і реготали, аж животи надривали. Гумор і сміх допомагали нам жити”, — ділиться батько солдата. У лютому 2024 року Дмитра перевели до 3-ї бригади оперативного призначення НГУ “Спартан”. Уже за кілька днів він виконував бойові завдання в селі Роботине, що на Запоріжжі.
На фронті Дмитро проявив себе як досвідчений медик. Одного разу він надав невідкладну допомогу пораненому бійцеві: наклав турнікет на стегнову артерію. З таким пораненням мало хто виживає, а “Огузок” усе зробив так уміло, що врятував побратиму і життя, і ногу. Дізнавшись про цей випадок, командири відправили воїна на спеціалізовані курси з бойової медицини у Чехію. Після повернення Дмитро надавав долікарську допомогу на лінії зіткнення та евакуював поранених з поля бою.
За кілька днів перед Курською операцією його підрозділ перекинули в село Журавльовка Білгородської області. Там воїн був і медиком, і провідником, бо знав місцевість. Він допомагав бійцям пройти на потрібні позиції, щоб ті змінили побратимів. 5 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання, Дмитро потрапив під атаку російських FPV-дронів, дістав осколкові поранення правої руки, ребер та легенів, а також контузію і розрив барабанної перетинки у правому вусі. Важкопоранений медик сам собі надав допомогу і 14 годин виводив групу з 15 осіб через ліс у безпечну зону. Ворог їх не побачив. Усі залишилися живі.
Після евакуації Дмитра доставили до шпиталю, де йому ампутували руку. “Онук нічого не казав про те, що втратив руку, не хотів засмучувати. Сказав лише, що поранений. Коли я дізналася правду, то готова була віддати йому свою руку. Дмитро мав силу ще жартувати, казав, що лікарі не дозволять пришити йому стару руку”, — мовить зі сльозами бабця. Далі воїна перевели в центральний госпіталь МВС у Києві. Там у пораненого почалися проблеми з легенями. У ніч із 24 на 25 жовтня серце солдата не витримало ускладнень.
Напередодні бабусі Маргариті наснилося, наче вона загубила ще маленького онука. Коли прокинулася, взялася телефонувати Дмитрові. Але він уже не відповів...
Поховали бойового медика у прикарпатському селі Саджавка, де живе його мати. Рідні воїна подали петицію з проханням надати бійцеві звання Героя України.
Петиція про присвоєння звання Герой України (посмертно) Рагузову Дмитрові Олександровичу
