Нині сіроока Богданка чарівно усміхається, вона активна й емоційна. А рік тому малятко вміщалося у долоню (було завдовжки 30 сантиметрів і завважки лише 550 грамів) та не могло самостійно дихати. У Волинському обласному перинатальному центрі медики доклали максимум зусиль, щоб виходити цю дитину, яка народилася на 23-му тижні вагітності. Перші 3,5 місяця дівчинка провела у стаціонарі. Тепер тривалий шлях порятунку маленької Богдани позаду.
“У мами це була третя вагітність. Дитина мала з’явитися на світ 30 січня 2025 року. Але 9 жовтня 2024-го лікарі мусили робити жінці ургентний кесарів розтин, бо в неї передчасно відійшли навколоплідні води, — розповідає завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Тетяна Загребельна. — Після народження на такому терміні й з такою вагою немовлята потребують особливого догляду. І це була, без перебільшення, цілодобова кропітка робота всього персоналу. У випадку Богдани йдеться про 60 днів безперервної штучної вентиляції легень, адже немовля не могло дихати самостійно, парентерального харчування, катетеризації вен, безліч обстежень і маніпуляцій. Процес виходжування таких дітей — справжні американські гірки, і кожен день — це невідомий віраж вгору або вниз, сьогодні краще, завтра гірше... Весь цей час поруч із дитиною були не лише медики, а й її батьки. Це дуже важливо для немовляти”.
Після інтенсивної терапії малятко перебувало у відділенні неонатології.
“Як і у всіх “поспішайок”, у Богдани були затримки у фізичному розвитку, — пояснює Тетяна Загребельна. — Неонатологи навчали її тримати голову, перевертатися, тягнутися до іграшок та захоплювати їх, сидіти з опорою на руки. Із дівчинкою і тепер регулярно проводять заняття фізичний терапевт та ерготерапевт, вона проходить обстеження та процедури. Богдана рухлива, весела, перевертається зі спини на живіт і назад, повзає. Важить уже сім кілограмів. 9 жовтня дівчинці виповнився рік, а її скорегований вік (використовується для оцінки розвитку передчасно народжених дітей) — 8 місяців. Нещодавно Богданка з батьками завітала до нас у гості. Ця зустріч була дуже зворушлива”.
Співрозмовниця додає: доводилось рятувати дітей навіть із ще меншою вагою.
“Були Аня, Максим та Микола з вагою 420 грамів. Останньому, до речі, ми з колегою-лікарем стали хрещеними батьками, — зауважує завідувачка. — Кожен випадок нас вчить, вдосконалює. Це непросто — виходити “поспішайка”. Але ми робимо все можливе”.
