Олександра Губар із села Орлівка зі своїм чоловіком Андрієм прожили разом майже сім десятиліть. Та коли коханий помер, змушена була перебратися в обласний центр до дочки.
“Прабабуся виросла у багатодітній родині. Їх у батьків було п’ятеро — вона найстарша. Чотирьох братів уже давно нема на цьому світі, — розповідає правнучка ювілярки Тамара Приставка. — Тата прабабусі забрали на фронт, повернувся звідти з інвалідністю. Працював керівником відділення зв’язку, то дівчинка часто після роботи допомагала йому з бандеролями. А їх було ой як багато”.
На жаль, у сьомому класі Олександрі довелось покинути школу, бо важко захворіла мати, мусила доглядати її і взяти на себе багато роботи коло хати. А ще дівчина працювала в полі ланковою. У селі познайомилася з майбутнім чоловіком Андрієм, він мав інвалідність, бо на війні дістав важке поранення ноги. Ще й сиротою був, адже матері рано не стало, а тато на фронті поліг.
“Вони дуже покохали одне одного й невдовзі побралися. Прадідусь трудився теслею, а дружина — обліковцем, тоді у дитячому садочку, — веде далі Тамара. — Виховували чотирьох дітей — трьох дочок і сина. Він помер у 34 роки через бронхіальну астму. Прадідусь та прабабуся обробляли 70 соток городу і завжди там було чистенько, жодної бур’янинки. Також тримали корову, свиней, гусей, курей. Жили, як то кажуть, душа в душу. Коли прабабуся нездужала, чоловік допомагав їй у всьому, навіть корівку сам доїв. У 2018 році його не стало, “згорів” за кілька місяців до “платинового весілля”. Прабабуся важко це перенесла. Відтоді живе у дочки в Чернігові і дуже сумує за Орлівкою, своєю хатою, тому теплої пори року просить повезти її туди. Старенькій уже важко пересуватись, вона це робить у колісному кріслі. Хоча рік тому ще була на ходунках.
Прабабця Олександра не мала можливості закінчити школу й здобути вищу освіту, та все життя прагнула знань, постійно вчилася нового, багато читала, запам’ятовувала вірші та пісні”. Нині в Олександри Федорівни — чимала родина: три доньки, шість онуків і шість правнуків. “Прабабця завжди нас вчить, щоб тримались купки, поважали та підтримували одне одного. Прислухаємося до її мудрих порад, — запевняє Тамара Приставка. — Який секрет довголіття прабабусі? З її слів — це життя по совісті, праця і вірність. Попри поважний вік, прабабуся Олександра “тренує” пам’ять. Вона знає десятки віршів, найбільше їй до душі Тарас Шевченко. Може пів години безперестанку декламувати його поезії. Любить дивитися телевізор, щоправда, слух поганий вже. Цікавиться новинами, дуже болить їй війна, яка для неї вже третя. Часто прабабця бере люстерко й причепурюється. Каже, що навіть у хаті треба мати гарний вигляд. Користується телефоном, аби тримати зв’язок з рідними. Щодо їжі, то прабабця Олександра неперебірлива, любить звичні страви — супи, борщ, картоплю, каші. До речі, в її родині були довгожителі. Мама померла у 96 років. А тітки по батьковій лінії жили по 80 та 90 років, ще однієї родички не стало у 98”.
З ювілеєм Олександру Губар привітали рідні, знайомі, громада. Вручили квіти, торт та інші подарунки. А правнучка прийшла з артистами колективу, в якому виступає, та заспівала для довгожительки “Многая літа”.
