Він родом з буковинського селища Долішній Шепіт, виріс у багатодітній сім’ї разом із молодшим братом та двома сестрами. Після школи вивчився на електрогазозварника, тоді й зустрів своє кохання — Марію. 24 лютого 2022 року Тодор Клим приєднався до 93-го батальйону “Бойові гуцули” 107-ї бригади ТрО. У квітні разом із побратимами-піхотинцями вирушив на Харківщину, брав участь у контрнаступі.
“Я вже була при надії, дуже переживала за Тодора. У червні йому вдалося приїхати у відпустку, і ми побрались, — ділиться Марія Клим. — А 16 листопада народилася наша донечка Таїсія. Чоловік якраз був на Донеччині, виконував бойове завдання”. Воїнові дали ще кілька днів відпустки, тож примчав до коханої з великим букетом квітів. А невдовзі повернувся у стрій.
“Ми стояли на Лиманському напрямку, росіяни застосовували всі види зброї, зокрема танки, ГРАДи, міномети. Там зазнав контузії. Згодом наш підрозділ утримував позиції вздовж межі Донеччини й Луганщини”, — каже боєць. Восени минулого року Тодор Клим (позивний “Рижик”) став головним сержантом, командиром відділення взводу БпЛА.
“Вночі 27 жовтня я вийшов з бліндажа, аби запустити безпілотник. Раптом прилетів ворожий FPV-дрон, — згадує. — Все діялося дуже швидко, я не встиг забігти в укриття, пролунав вибух. Упав, спершу не зрозумів, що мене поранило, спробував підвестись, але не зміг. Почав повзти, покликав на допомогу”.
Побратими затягнули воїна у бліндаж, наклали турнікети й перев’язали рани. Повідомили по рації, що в них “трьохсотий”. “Пощастило, що повз нашу позицію проїжджав бронетранспортер, тож мене швидко забрали й доставили до стабпункту в Боровій”, — згадує “Рижик”. Там бійцю влили близько літра крові, обробили рани. До тями він прийшов через дві доби — в реанімації харківської лікарні. “Розплющив очі й побачив білу стелю. Тоді подивився на ноги — ліва була ампутована нижче коліна, права — повністю перев’язана, в неї, від стопи аж до верху, влетіло безліч осколків, великого пальця не було — відірвало під час вибуху. Тоді мені сказали, що стоїть питання ампутації правої ноги”, — розповідає співрозмовник.
Про це Тодор написав дружині. Каже: спершу не хотів розмовляти, бо не розумів, як далі жити без ноги, ще й можуть ампутувати другу. “У тебе є донечка і я, ми тебе дуже любимо! Разом все здолаємо”, — запевнила Марія. “Він переживав, що я впаду у депресію, — ділиться дружина. — Але відчувши мою підтримку, став упевненішим і сильнішим”.
Марія одразу ж помчала до Харкова. Але вже дорогою дізналась, що чоловіка переводять до Львова, тож поїхала туди. У Лікарні святого Пантелеймона пораненому встановили апарат зовнішньої фіксації (АЗФ) на праву ногу і постійно чистили рани на обох ногах — вони довго не гоїлись через інфекцію. 16 листопада Тодор нарешті побачився з донечкою, якій виповнилося два роки.
“Протягом дев’яти місяців на лівій нозі двічі робили реампутацію, але, на щастя, лікарям вдалось зберегти коліно. Після десятої операції перестав їх рахувати, — зауважує головний сержант. — У лікарні я бачив інших воїнів. Багато з них зазнали важчих поранень, проте не занепадали духом. Тоді й зрозумів, що я ще легко відбувся”.
Коли інфекцію вдалось подолати, воїн почав працювати з фізичним терапевтом над відновленням правої ноги, в якій залишилось чимало осколків, до того ж розвинулась контрактура (обмеження рухливості суглобів). У березні лікарі зняли АЗФ, тож дозволили йому поволі ставати на врятовану ногу. Спершу Тодор ходив, спираючись на ходунки, потім — за допомогою милиць. У липні отримав навчальний протез, почав опановувати ходьбу на ньому. Але опісля виявилось, що сухожилля на правій нозі проросли у м’язи, тож переніс ще одну операцію.
“Тепер можу ходити на протезі пів дня, спираючись на одну милицю, — ділиться 27-річний Тодор Клим. — Попереду — ВЛК. Хочу повернутись до побратимів, сподіваюся, що зможу бути корисним навіть на протезі. А ще дуже хочу більше часу проводити із сім’єю, бачити, як росте донечка. І, може, колись таки вдасться знову піти в гори...”
