Руслан Єльцов із села Русин Яр, що на Донеччині, служив у ЗСУ із 2020 року, адже понад усе мріяв звільнити рідний край від окупантів. 12 вересня минулого року боєць з позивним “Бон” отримав смертельне поранення.
“З дитинства Руслан займався спортом, був лідером, мав багато друзів, — розповідає Вікторія Овчаренко, сестра воїна. — Після закінчення дев’ятого класу навчався в Індустріальному технікумі в Костянтинівці, де за відмінні оцінки його нагородили поїздкою у Францію. У 2014 році, коли почалась АТО, брат попросив батька купити прапор України, який згодом встановили у дворі. У 2020 році Руслан пішов на військову службу за контрактом. Закінчив школу морського піхотинця з відзнакою”.
Повномасштабна війна застала воїна у Житомирі на полігоні. “А потім були навчання у Великій Британії, де брат вдосконалив професійні знання, — каже Вікторія Овчаренко. — Після повернення з-за кордону вирушив на Донеччину. Одного разу під Мар’їнкою, коли в них на шестеро бійців було лише дві гранати, Руслан зумів вивести побратимів з оточення неушкодженими. Брат неодноразово отримував поранення і контузії у боях, та все ж повертався у стрій до своїх хлопців”.
Побратим воїна Святослав Бойко пригадує, що познайомився з Русланом під час штурмових дій біля Урожайного. “Попри свій вік, він був беззаперечним авторитетом навіть для старших побратимів, його слухали і поважали. Молодий, запальний, напористий козак, який відчайдушно бився за Україну”, — згадує про бійця Святослав. 12 вересня 2023 року Руслан Єльцов прийняв свій останній бій у Новодонецькому. “Тоді наші відбили позиції противника, закріпилися. Снаряд прилетів поруч з Русланом, його засипало землею. Але брат піднявся і продовжив тримати рубіж оборони. Окупанти зайшли з флангу й випустили автоматну чергу. Руслан загинув зі зброєю у руках. Лише ввечері побратимам вдалося забрати його тіло з поля бою”, — розповідає сестра Героя. Поховали відважного бійця у рідному селі. Воїна посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
