Юрій Перуняк народився й жив у селищі Товсте, що на Тернопільщині. З дитинства захоплювався книжками, особливо історичними. Після школи здобув фах будівельника, працював на підприємстві з виготовлення піноблоків, згодом став пекарем. І завжди радо зголошувався на прохання рідних та односельців допомогти у господарстві.
“Брат своєї сім’ї не створив, але став турботливим дядьком для трьох племінниць. До речі, Юра — хрещений тато моєї другої донечки”, — розповідає сестра воїна Влада Онисько.
Рідні кажуть: Юрій не цурався жодної роботи. “І робив усе якісно, мав від цього задоволення, — ділиться його тітка Галина Яркова. — Після смерті мами доглядав батька, який мав інвалідність. Був дуже турботливий син. А ще Юра був розсудливим і начитаним, міг годинами розповідати про історію нашого краю та України".
У квітні 2023-го Юрій Перуняк отримав повістку. “Свого часу брат не проходив строкової служби, адже був визнаний непридатним, його зняли з військового обліку. Просила оформити опіку над батьком, але він відмовився”, — зауважує Влада Онисько. Після навчання Юрій потрапив до лав 23-ї окремої механізованої бригади, став піхотинцем. Спершу брав участь у боях на Запорізькому напрямку, згодом — на Донецькому.
У січні 2024 року в Авдіївці під час евакуації тіл загиблих солдат Перуняк зазнав осколкового поранення в шию. У Дніпрі бійцю провели дві операції, але один осколок залишився. З ним воїн знову опинився на передовій і в складі 43-ї окремої механізованої бригади воював на Харківщині. Там дістав поранення в ногу. Після лікування приїхав на два тижні у відпустку додому. Тоді рідні бачилися з Юрієм востаннє.
“Нога ще боліла, але він знову повернувся на передову, — розповідає сестра Влада. — 29 жовтня сказав, що виїжджає на позицію. Минуло десять днів, а від Юри жодної звістки. Тож я зателефонувала в частину. Там сказали, що брат на завданні. Минуло ще два тижні — написала командирові й отримала таку саму відповідь”. Зрештою сестру повідомили: “25 листопада Юрій Перуняк зник безвісти”.
Згодом рідні дізналися, що того ж дня він загинув на Куп’янському напрямку внаслідок прямого влучання ворожого артснаряда. Але через щільний вогонь тіло бійця вдалося вивезти з поля бою лише 5 грудня. “Після того як в тата взяли кров для аналізу ДНК, він скаржився, що серце тисне. Дуже переживав за Юру”, — зі сльозами ділиться Влада. У ніч на 30 листопада серце батька зупинилося...
24 грудня вся громада проводила в останню путь Юрія Перуняка. “Вуйко Юра завжди вчив мене бути чесною. Я любила з ним поговорити про свої мрії. Запевняла, що досягну бажаного, — каже племінниця Анна. — На жаль, він не зможе побачити моїх успіхів”. А похресниця Юлія додає: “Він назавжди залишиться в моєму серці”.а
