Назар Звір із села Воля-Висоцька, що на Львівщині, одним з перших пішов боронити країну від окупантів. Разом із ним взяв до рук зброю і рідний брат Володимир. Його життя обірвалось у вересні 2023 року. А вже у грудні родина знову дістала страшну звістку — в бою загинув Назар. Усі, хто знав бійця, зауважують — він був турботливий і сміливий, дуже любив дружину й двох доньок.
“Назар — із багатодітної родини. У батьків було троє синів, які змалку постійно проводили час разом і старші піклувались про менших. Коханий часто згадував історію, що коли мама була вагітна втретє, то всі чекали на доньку. Назар хотів назвати її Соломія, але народився Володимир. Назар любив допомагати батькам по господарству. Коли пішов у перший клас, то вже знав “Буквар” напам’ять, тому вчитися йому було спершу не дуже цікаво. Після закінчення школи вступив у Ставропігійський професійний ліцей, де здобув фах столяра, — розповідає дружина бійця Христина Звір. — Саме під час навчання, у гуртожитку, ми й познайомились. Назар якось прийшов позичити оцет. І між нами вже тоді пробігла іскра! Щиро кажучи, серйозні наміри Назара трохи злякали, мені тоді було лише 17 років. Три роки ми не спілкувались, а потім зустрілись і зрозуміли, що більше не розлучимось ніколи. Розписались. Тоді якраз розпочалась АТО, і коханий пішов боронити Україну. У 2015 — 2016 роках служив на території Донецької та Луганської областей командиром 1-ї протитанкової артилерійської батареї. За службу отримав відзнаку”.
Після повернення з фронту Назар і Христина справили весілля. У 2017-му в них народилася донечка Соломія, а через два роки — Софія.
“Чоловік був на сьомому небі від щастя, називав донечок своїми принцесами і весь час повторював, як сильно любить їх, — додає Христина Звір. — Ми так мріяли про сина, але цим планам уже не судилось збутися. На самому початку великої війни чоловік разом із братом Володимиром знову стали на захист Батьківщини”.
Назар служив старшим солдатом 2-го мінометного взводу 1-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії України. “Брав участь у боях за Куп’янськ, Бахмут, Авдіївку. Був нагороджений відзнакою і нагрудним знаком “За доблесну службу”, — додає брат бійця Микола Звір. — 15 вересня у районі Бахмуту загинув наш менший брат — 28-річний Володимир. Ми надіялись, що Господь хоча б збереже життя Назара. Та невдовзі до нашої родини знову прийшло горе. 5 грудня в селищі Стельмахівка Луганської області поліг Назар. На їхній бункер росіяни кинули авіабомбу. Тоді загинуло ще четверо бійців, шансів на порятунок не було ні в кого”.
Назара Звіра поховали поруч із його рідним братом Володимиром у рідній Волі-Висоцькій.
“Наші діти, Софія і Соломія, хоча ще зовсім маленькі, вже знають, що їхній татко та дядько — Герої, — каже Христина Звір. — Софійка, стоячи біля могили, часто гукає: “Тату, ти мене чуєш, правда?” Діти весь час носять портрет загиблого батька і розціловують його. Вірю, що коханий все бачить з небес і тепер є для нас ангелом-охоронцем”.
