Микола Чалик з Фастова хоробро обороняв рідну Київщину, воював на Харківщині та Донеччині. Його називали людиною слова, здібним бійцем, оптимістом, безжальним до ворога, але дуже турботливим до рідних та побратимів.
“Микола народився на Рівненщині, але коли був у молодших класах, ми переїхали на Київщину. Він був найстарший серед дітей, допомагав мені доглядати молодших. Змалку ріс безстрашним, справедливим, захищав слабших. Микола завжди вирізнявся оптимізмом та почуття м гумору, люди до нього тягнулись. У шкільні роки займався боротьбою, брав участь у змаганнях та посідав призові місця, — розповідає мати воїна Наталія Чалик. — Після закінчення школи син здобув професію зварника у Фастівському центрі професійно-технічної освіти. Далі влаштувався у місцевий супермаркет — був продавцем, касиром, приймальником товарів, охоронцем. Сімейне життя у Миколи не склалось, проте він завжди піклувався про свого шестирічного сина”.
Військового досвіду Микола Чалик не мав, але у перші дні повномасштабного вторгнення вирушив до військкомату. Чергував на блокпостах, у складі 208- го окремого батальйону тероборони захищав Київщину, воював на Донеччині та Харківщині. У 2023 році перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади.
“Микола пройшов навчання, адже потрапити туди може не кожен, згодом ділився своїми знаннями з іншими бійцями, — провадить далі Наталія Чалик. — Він дуже пишався тим, що військовий. Всі лихі думки я проганяла й молила Бога про єдине — щоб син повернувся додому живий. Микола важко пережив загибель свого найкращого друга Ярослава, на прощанні з ним у домовину поклав свою печатку. Носив з собою фото товариша і мстив за нього. На початку року мій син був одним з тих захисників, хто боронив Авдіївку. Йому дивом вдалось звідти вийти. Щоправда, пораненим. Але він не долікувався і повернувся у стрій. Вже потім побратими казали, що Микола ніколи не відмовлявся від штурмів, йшов одним з перших в атаку. Незадовго до загибелі сину дали відпустку, він був такий щасливий. Попросив зварити борщу та наготувати інших домашніх страв. Я вже все приготувала, але з пів дороги його повернули назад”.
Воїн загинув 20 квітня цього року в населеному пункті Терни на Донеччині. “У бліндаж, де був мій син, окупанти поцілили з артилерії. Миколине тіло сильно обгоріло, тому більше місяця проводилась ДНК-експертиза, — розказує мати. — Поховали його аж 9 червня на Алеї Слави у Фастові. А що я не бачила свого сина в домовині, бо вона була закрита, то досі чекаю на нього. Ось спілкуюсь з вами, а сльози рікою. Микола не дожив до свого 26-го дня народження менш як місяць”. Родина зареєструвала петицію з проханням надати воїнові звання Героя України (посмертно).
