При кожному спомині про чоловіка його кохана дружина не стримує сліз і пригортає світлину Костянтина до грудей. Навесні минулого року він взяв до рук зброю, пройшов бої на Чернігівщині, Донеччині, Харківщині. Життя відважного воїна обірвалось у вересні 2024- го під час виконання бойового завдання в Курській області.
“У чоловіка було важке дитинство. Народився він у селі Мар’янівка, що на Одещині, в багатодітній родині. У його батьків було десятеро дітей — п’ять дівчат і стільки ж хлопців. Коли Костянтину виповнилося десять років, помер його тато, і мати була змушена сама виховувати дітей, — розповідає дружина воїна Крістіна Пасат. — Після закінчення дев’ятого класу Костянтин поїхав до Одеси на заробітки, щоби допомагати рідним. Висаджував та доглядав дерева і квіти у приватних садибах. Так, можливо, він і мріяв про подальшу освіту, але тоді не мав можливості її здобути, бо треба було працювати і ставити на ноги молодших сестер і братів”.
Зі своїм майбутнім чоловіком Крістіна познайомилась через його братів. Певний час спілкувались телефоном. А якось хлопець приїхав до коханої в гості з подарунками.
“Відразу сподобався — щирий, турботливий, гуморист від природи, душа компанії. Здавалось, що він готовий прихилити небо для кожного, хто попросить, — додає вона. — Невдовзі ми стали жити разом і побрались. У 2014 році народився син Богдан. Мешкали у Балті. Костянтин мав теплі взаємини з моїми батьками, вони називали його сином. У той час не стало його мами, і він важко переживав цю втрату. Щоб заробити на життя, займався ремонтними роботами, працював на заводі з виробництва тротуарної плитки. У вільний час любив рибалити, збирати гриби, багато часу проводив із дитиною”.
Досвіду служби в армії Костянтин не мав. Попри це, коли наприкінці лютого 2023-го прийшла повістка, без вагань став на захист рідної країни.
“Костянтин завжди був для нас прикладом мужності й людяності, — зауважує Крістіна. — Служив чоловік старшим стрільцем-оператором у механізованому відділенні однієї з військових частин. Воював на Чернігівщині, потім брав участь у боях за Авдіївку, де дістав поранення. Далі — Вовчанськ на Харківщині. Костянтин не тільки вправно стріляв, але й рятував поранених побратимів на полі бою, надавав першу домедичну допомогу, за що був нагороджений почесною відзнакою “Воля назавжди”. На Курщину їхав із гарним настроєм, був налаштований на перемогу. Але скаржився на місцевих жителів, які здавали позиції ЗСУ російським бійцям”.
8 вересня Костянтин зателефонував дружині. Як зазвичай, наголосив, що все добре, попросив поцілувати за нього синочка. “Зранку наступного дня коханий з побратимами пішов на завдання. Під час мінометного обстрілу зазнав поранення, — розказує далі Крістіна Пасат. — Чоловіка відвезли у лікарню в Суми. Я знайшла машину і вже мала виїжджати. Проте 10 вересня він помер. Лікарі сказали, що шансів вижити не було — багато уламків поцілили в тіло, була ампутація ноги, велика крововтрата”.
Поховали воїна на Алеї Слави у Балті. Рідні зареєстрували петицію і просять відзначити бійця найвищою нагородою — званням “Герой України” посмертно.
Петиція про присвоєння звання “Героя України” посмертно Пасату Костянтинові Костянтиновичу
