Максим Руденок з Івано-Франківська любив гори, побував майже на всіх карпатських вершинах, кілька разів піднімався на Ельбрус. У 2015-му прикарпатець у складі добровольчого батальйону брав участь в АТО. У перші дні повномасштабної війни записався в тероборону. А далі був Схід. Воїн загинув 28 червня 2022 року під час виконання бойового завдання.
“Максим народився у родині військового та вчительки, — розповідає Олена Руденок, дружина Героя. — Після навчання у Прикарпатському університеті імені В. Стефаника працював інженером, завідувачем лабораторії обчислювального центру Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Здобув другу вищу освіту за спеціальністю “програмне забезпечення”.
Максим і Олена працювали разом. Спершу були просто друзями. А потім зрозуміли, що між ними є щось більше. “У 2011 році ми одружилися, а перед цим Макс мені освідчився, приніс великий букет, подарував перстень. І я сказала “так”, — згадує пані Олена.
Через два роки у подружжя народилася донька Вікторія, а в 2016-му — син Назар. Пані Олена каже, що її чоловік був найкращий батько. Вікторію навчив кататися на роликах, велосипеді, самокаті. Сина завжди брав із собою у клуб радіоаматорів, де з перших років життя навчав улюбленої справи. За словами дружини, в її чоловіка було яскраве насичене життя, десятки друзів та знайомих. “Він наче поспішав жити”, — розповідає жінка. Разом з друзями Максим створив радіоклуб “Зелена хвиля”. А ще — волонтерив у Мальтійській службі.
На початку 2015-го прикарпатець поїхав добровольцем у зону АТО. Служив на Луганщині, де під прицілом ворогів піднімався на дахи будинків та встановлював антени. У 2016 році захисника України нагородили медаллю “За гідність та патріотизм”.
За тиждень перед повномасштабним вторгненням Максим прийшов додому дуже зосереджений та серйозний. Сказав дружині, аби зняла гроші з банківських карток, зібрала тривожні наплічники і була готова в разі потреби їхати з дітьми у безпечне місце. У перші ж дні великої війни чоловік записався в Івано-Франківську тероборону. Подружжя ще разом відсвяткувало Великдень. За столом зібралася уся родина, і тоді Максим сказав, що їх відправляють на Схід.
На фронті воїн був начальником групи штабних машин інформаційно-телекомунікаційного вузла, відновлював зв’язок. У травні 2022-го помер батько Максима. Син приїжджав на похорон. А вже 28 червня Героя не стало.
“За кілька годин до загибелі я розмовляла з чоловіком, — тихо мовить Олена Руденок. — Далі він поїхав на завдання, і, коли повертався, машина натрапила на протитанкову міну”. Разом із Максимом загинули ще двоє побратимів з Івано-Франківська. Але дружина до останку сподівалася, що це якась помилка, що її коханий живий…
Героя посмертно нагородили почесними нагрудними знаками головнокомандувача ЗСУ “Сталевий хрест” та “За бойову звитягу”, медалями “За заслуги перед Прикарпаттям” і “Захиснику Вітчизни”.
