Ужгородець Роман Гапак із раннього дитинства мріяв присвятити себе армії. Але вроджена хвороба завадила вступити до військової академії. Попри це, у 2020 році 18-літній юнак підписав контракт із 128-ю ОГШБр і став навідником гармати БМП. Пройшов кілька ротацій в ООС. Поліг 27 травня цього року під час виконання бойового завдання у Малих Щербаках Запорізької області.
“У 1998 році народився старший брат Романа. На жаль, через півтора місяця синочок помер. Як потім з’ясувалось, в нього було рідкісна генетична хвороба, але на той момент ми цього не знали. У Ромчика теж діагностували вроджену недугу. Тож він усе життя змушений був по кілька разів на день вживати спеціальні медичні препарати, — розповідає мама бійця Крістіна Сластьон. — Син мріяв стати військовим, про інше й слухати не хотів. Коли казала Романові, що в армію його не візьмуть через хворобу, він навіть ображався”.
Важка недуга завадила Романові Гапаку стати курсантом омріяного військового вишу — він не пройшов лікарської комісії. Тому в 2020 році, одразу після 18-ліття, підписав контракт із 15-м окремим гірсько-штурмовим батальйоном 128-ї ОГШБр і став навідником гармати БМП. Пройшов кілька ротацій в ООС.
“Звісно, я переживала. Але дуже любила сина і не могла не поважати його вибір, не підтримати, — зауважує пані Крістіна. — У 2020 році Роман вступив на заочне відділення факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету. Його навіть називали студентом з окопу. Та згодом син відрахувався з вишу, бо через бої не мав можливості готуватися до занять”.
Під час повномасштабного вторгнення воїн боронив країну на Донеччині та Луганщині. Зокрема, у Волновасі разом із побратимами відбивав постійні штурми росіян, які мали величезну перевагу в особовому складі й озброєнні. “Ромчик у будь-який момент міг звільнитися за станом здоров’я, але служив далі, — каже пані Крістіна. — Коли БМП, якою їздив син, знищив ворог, він став піхотинцем-штурмовиком і воював з автоматом в руках. Якось із побратимами Роман підкрався до російського танка, який весь час їх обстрілював, але застряг у багнюці. І з відстані 15 метрів знищив залізну машину з протитанкового ракетного комплексу NLAW. Сина тоді нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Потім Ромчик воював під Білогорівкою на Луганщині. Там вороги за допомогою понтонних переправ намагалися форсувати річку Сіверський Донець, зосередивши десять бойових машин піхоти. Роман разом із побратимами влаштували рейд і підірвали всю техніку окупантів. Син самотужки знищив п’ять ворожих БМП. За це отримав орден “За мужність” ІІ ступеня”.
У 2023 році Роман Гапак перевівся в підрозділ безпілотних літальних апаратів 128-ї ОГШБр, працював із великим дроном “Немезіс”. На рахунку “Цитруса” (позивний воїна) — десятки одиниць знищеної ворожої техніки, мінометні й кулеметні обслуги, склади з боєприпасами. “Роман мав лише пілотувати, але часто виїжджав разом з наземною групою на місце операції, — провадить далі мама воїна. — Того страшного дня, 27 травня, їхній безпілотник посадив російський РЕБ. І син з напарником пішли забирати його. Аж раптом налетів ворожий FPV-дрон. Роман та його побратим загинули... Поховали сина на Пагорбі Слави в Ужгороді. Плачу кожного дня за ним. Наче шмат серця вирвали...” Рідні зареєстрували петицію з проханням надати Романові Гапаку почесне звання Герой України (посмертно).
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту Романові Гапаку
