Олена та Олександр Кривогорніцини до повномасштабного вторгнення щасливо мешкали в Донецькій області. Та фронт щоразу наближався до їхньої оселі, тож довелося її покинути. Прихисток знайшли на Вінниччині.
“Наша родина все життя жила в Олександрівці Краматорського району. Я — швачка, а чоловік раніше працював енергетиком. Коли рідні доньки Карина та Руслана виросли, нам захотілось поділитись своїм теплом та любов’ю з іншими дітьми. На сімейній нараді донечки нас підтримали. Це був 2019-й. Мені на той час було 49 років, чоловікові — 48. Спочатку ми були прийомною сім’єю, потім отримали статус дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ), — розповідає Олена Кривогорніцина. — Першою взяли на виховання Ніну, їй тепер 15 років, за декілька місяців — її рідних сестричку та братика: Саміру, якій нині 9 років, та Закіра, якому 12. Вони роми, сироти”.
Старша донька подружжя Руслана Даниленко зізнається: спершу було непросто налагодити контакт із новими членами їхньої родини.
“Особливо з Ніночкою. Вона закривалась. Але щирість розтопила її серце і вона зі мною ділиться усіма секретами, — каже Руслана. — Також була проблема: діти не знали кольорів, майже не читали і не писали. Навчали їх всього з нуля. На Донеччині Закір займався боротьбою, здобув багато кубків та нагород. Продовжив займатись спортом уже на Вінниччині”.
У листопаді 2020 року родина Кривогорніциних поповнилась ще трьома дітьми: Олександрою, їй нині 13 років, Тимофієм, якому 8, та Данилом, якому 12. “Потім до нас приєднались брат із сестрою — Єлизавета та Сергій. Вони вже випустились з нашого будинку сімейного типу, — додає Руслана. — Єлизавета навчається в Острозі. Але часто приїжджає на канікули, допомагає доглядати менших. Вона постійно наголошує, що отримала в нашій родині стільки тепла та любові, скільки ніде не відчувала. І це — чи не найбільша втіха”.
За словами Олени Кривогорніциної, у перші дні великої війни на Донеччині лінія зіткнення ще не була так близько до їхнього дому. Але вибухи вже було чути. Зателефонували зі соцслужби, порекомендували евакуюватися.
“Важко було покидати все нажите. У нас було дві хати, господарство, кожен камінчик у будинку покладений руками чоловіка, кожна квіточка у саду виплекана мною, — зауважує пані Олена. — Дітям я склала рюкзаки, взяла дві валізи — із речами та документами, й у березні 2022-го ми виїхали евакуаційним потягом до Вінниці. Добирались 23 години... Оселилися спочатку в одному селі, потім — в іншому, шукали місце ближче до Вінниці. Й на початку цього року за кошти державної субвенції нам придбали просторий та гарний дім у центрі Якушинців. Звідти хвилин 10 пішки до школи та амбулаторії. Дітям зручно їздити на гуртки. Ми щасливі. Ба більше: на Вінниччині наша родина поповнилась ще чотирма дітками — Володимиром та Юлією з Черкащини та Георгієм і Дмитром з Хмельниччини. Тому тепер у нас 10 вихованців”.
В оселі Кривогорніциних панує дружна атмосфера. Готують переважно разом.
“Ліпимо чи то пельмені, чи то вареники. За раз — до 1000 штук. Часто варю шурпу, улюблену страву дітей. На обід треба зготувати не менше як 8 — 10 літрів, — провадить далі пані Олена. — Майже всі діти в нас тепер підлітки, це складно. Але справляємось. Вчу вихованців, що життя дуже непросте. І не треба дивитись на своє минуле, на своїх батьків, яким щось не вдалося. Кажу, що вони сильні діти й у них все вийде. А якби щось, то ми завжди допоможемо. Більшість дітей називають нас татом і мамою”.
Донька Кривогорніциних, 20-річна Руслана зі своїм 23-річним чоловіком Владиславом, нещодавно теж стали прийомною сім’єю. “Я захоплююсь своїми батьками. Завжди допомагала їм з дітьми і вони мені тепер, як рідні. Менші в день мого весілля несли на подушечці наші каблучки. Це було так зворушливо, — розповідає Руслана. — Тепер же й ми несемо повну відповідальність за життя, здоров’я, виховання сестри та братиків віком 12, 9 та 7 років. Діти з Вінниччини й вже знайомі з нашою великою родиною”.
Олена Кривогорніцина зізнається: мир — це найголовніше, про що родина мріє. “Так хочу побачити свого меншого онука Марка, якому два роки, — каже пані Олена. — Він народився за кордоном, бо дочка Карина виїхала через війну. Серце рветься на шматки. Але віримо, що обов’язково все налагодиться”.
