Олександр Жавненко родом зі Львова. З дитинства займався народними танцями, футболом, скелелазінням, дуже любив Карпати і гірські походи. Після закінчення університету став керівником туристичних груп. А у вільний час танцював в ансамблі “Мрія”, де й познайомився з майбутньою дружиною. Дев’ять років тому закохані побралися.
“У вересні 2023-го у нас народилась донечка Ліна, а вже через місяць Сашко пішов до війська, — каже Марічка Жавненко. — Я розуміла — так має вчиняти кожен чоловік, тому не стримувала”.
Спершу львів’янин потрапив до Нацгвардії та охороняв стратегічні об’єкти. А потім перевівся до бригади “Азов”. “Взяв собі позивний “Чілога” — так в одному з регіонів Закарпаття називають рідкісну квітку едельвейс, яку я колись там знайшов, — розповідає Олександр. — Став оператором дронів. Виконував з побратимами завдання у Серебрянському лісництві, а відтак нас перекинули на Торецький напрямок. Цілодобово ми стежили за лінією бойового зіткнення, виявляли ворожі штурмові групи й передавали дані нашій артилерії. Бувало, що й самі по них працювали скидами з дронів. Торік 1 жовтня ми зайшли на нову позицію в околицях Торецька. Вночі почався ворожий обстріл, а близько шостої ранку в наш бліндаж влучив артснаряд”. “Чілога” зазнав множинних осколкових поранень обох ніг, права гомілкова кістка була перебита й трималась на сухожиллях. Він виповз на ліктях з бліндажа, який вмить згорів разом із рацією, наклав собі турнікети. На щастя, прийшли бійці суміжного підрозділу винесли поранених на свою позицію й викликали евакуаційну групу, яка прибула за дві години.
Спершу Олександрові надали медичну допомогу в стабпункті Дружківки, у Добропіллі під час операції діставали з тіла осколки, провели ампутацію правої ноги нижче коліна. Пізно ввечері дорогою до Дніпра воїн подзвонив дружині і повідомив, що зазнав поранення ніг. “Зранку попросила скинути фото, аби знати, що саме сталось. “Немає що скидати”, — сказав Сашко. Я розплакалась, але одразу з донечкою поїхала до Дніпра, — згадує Марічка. — Невдовзі його відправили до Луцької обласної лікарні. Там три дні лікарі нічого не робили, а він лежав з відкритими ранами, з’явились некрози...
Сашкові ставало гірше, тож ми подали запит на переведення до Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова), де першого ж дня його прооперували. Ампутували ліву ногу нижче коліна, тоді чистили рани, видаляли некрози, ставили ВАК-системи на обох ногах. Провели кілька реампутацій правої ноги, яка через інфекцію довго не гоїлася”.
Загалом боєць переніс десяток операцій. Але у спині залишився осколок — лікарі вирішили його не вилучати. Три місяці Олександр був прикутий до ліжка. Зрештою став пересуватись на колісному кріслі й почав заняття з фізичним терапевтом у НРЦ “Незламні”. “Тоді спробував свої сили в парахокеї, де гравці пересуваються по льоду на спеціальних санях — следжах. Мені сподобалось, — ділиться співрозмовник. — 12 лютого вперше став на протези, які отримав за державною програмою. Із квітня впевнено ходжу без милиць. І навіть затанцював із Марічкою”.
Ба більше, Жавненки пройшли навчання, розробили бізнес-план і отримали грант для облаштування танцювальної студії, адже саме завдяки танцям вони зустрілися. Недавно студію відкрили. “Попри війну, діти хочуть танцювати”, — зауважує 31-річна Марічка.
Сім'я Жавненків на відкритті власної студії ""Yavir Dance Space".
Олександр далі займається следж-хокеєм. Тепер у складі команди проходить тренування у Словаччині. Він постійно на зв’язку з побратимами, бере участь у зборах на їхні потреби, відкриваючи допоміжні “банки”. Йому призначили першу групу інвалідності, а проте планує продовжити службу в “Азові” на небойовій посаді. “Хочу приєднатись до підрозділу, який опікується військовослужбовцями, що зазнали важких поранень та ампутацій. Аби допомагати їм повернутись на службу чи інтегруватись у цивільне життя — пройти навчання, влаштуватись на роботу”, — пояснює воїн.
Від ранку до вечора він на протезах, хіба що іноді ненадовго знімає їх, щоб відпочити. “Коли дружина у студії, залишаюся з Ліною на цілий день. І радію кожній миті, проведеній з донечкою”, — каже 36-річний Олександр Жавненко.
