Боронив країну на Донеччині. Там і отримав поранення, внаслідок якого втратив частину лівої ноги. Ставши на протез, почав викладати в школі “Захист України”. Зізнається — таким чином почувається корисним. А ще ця праця допомагає хоч трохи втамувати біль, адже на передовій Яромир втратив рідного брата.
“Наша родина має лемківське коріння і походить із села Зиндранова. Після школи я навчався у Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі, де отримав диплом вчителя молодших класів та іноземних мов, — розповідає 28-річний вчитель-ветеран Яромир Сливка. — У березні 2023 року ми з братом Владиславом підписали контракт із 8-м окремим гірсько-штурмовим батальйоном при 10-й ОГШБр “Едельвейс”. Служили в одній роті. Хотіли бути артилеристами, але в батальйоні у них не було потреби. Тому я став помічником гранатометника, а брат — стрільцем-снайпером, бо добре стріляв. Батьки, звісно, до нашого рішення поставились із острахом. Адже двоє синів — і на війну. Та переконати нас в іншому не могли, тому чекали й молилися”.
Після навчання брати Сливки вирушили на схід. У травні 2023-го на Бахмутському напрямку Яромир отримав важке поранення. Пригадує: тоді був на спостережному пункті, чатував, аби окупанти не обійшли збоку. Почався обстріл.
“Мене завалило. Глянув на ногу і зрозумів, що з нею біда, — пригадує. — Через щільні обстріли довелось довго чекати на евакуацію. Коли це вдалось, у нозі почався некроз. На жаль, я втратив ліву кінцівку, отримав важкі переломи кісток і хребта, розрив селезінки. Реабілітацію проходив у Тернополі, там і протезували. У червні того ж року на Донеччині у ближньому бою поліг наш Владислав. Ця втрата підкосила родину. Час йде, але рана у серці не гоїться, ми були з братом дуже близькими”.
Повернувшись після реабілітації додому, Яромир вирішив допомагати батькам по господарству. Тож виникла необхідність придбати транспорт і навчитися ним керувати. Для цього пройшов теоретичний курс навчання в автошколі для осіб з інвалідністю.
“У 2024 році мене запросили відкрити футбольний турнір на честь загиблого воїна-земляка. Там дізнався про впровадження експериментального проєкту, який передбачає, що ветерани можуть викладати у школі предмет “Захист України”, — провадить далі співрозмовник. — Вирішив спробувати, подав документи. Заявку погодили, пройшов спеціальне навчання. Уже рік я вчителюю в одній зі шкіл у Борщові. Заняття відбуваються раз на місяць. Але за день у дітей із 10 — 11 класів аж вісім уроків із “Захисту України”. Школярі вивчають і військову справу, з азами якої їх знайомлю. Мої колеги викладають ще медицину та орієнтування на місцевості. Радію, що учням подобається предмет, вони залюбки відвідують уроки. Для мене вчителювання — це можливість бути корисним, ділитись практичним досвідом, бо підручник цього не навчить. Виховую молодь у дусі патріотизму, мужності й відданості Україні”.
