Дитинство, юність і молодість цієї скромної жінки були сповнені випробувань. Її життя не раз висіло на волосині. Попри все, бабуся Ганна досі залишається великою оптимісткою.
“Мама народилася у селі Текуча, була третьою у сім’ї, де росли ще 11 дітей. З них одна дівчинка, на жаль, померла малою”, — розповідає донька довгожительки Марія Книшук. Хоч родина була заможна, всім доводилося важко працювати — батьки Ганнині мали багато землі й худоби. До школи дівчинка ходила лише чотири роки, де навчалася польською та українською мовами. Допомагала пильнувати молодших братів і сестер, з дитинства любила співати.
Улітку 1942 року Ганну та її рідного брата Антона насильно вивезли до Німеччини. Вони потрапили до концтабору. “Мама розказувала, що перебування там було справжнім пеклом. Вона часто голодувала, — мовить далі пані Марія. — Одного разу зняла з себе останні панчохи та віддала за черствий окраєць хліба”. У тому концтаборі щодня спалювали в’язнів. На щастя, за день до страти дівчини набуло чинності розпорядження, за яким невільників почали залучати до сільгоспробіт. Так Ганна Торлуківська потрапила на одну з німецьких ферм, де працювала у полі та доїла корів.
“Там робота була важка, але годували краще, коли ніхто не бачив, мама могла випити щойно надоєного молока”, — зауважує співрозмовниця. Ще у концтаборі Ганна познайомилася із хлопцем з України, також робітником. Згодом вони стали зустрічатися. У них народилася донька Марія. У 1945 році, коли в Німеччину зайшли радянські війська, молодого батька забрали до армії. Більше Ганна його не бачила. Із маленькою Марічкою на руках жінка кілька місяців добиралася додому. До Текучої прийшла у серпні 1945-го.
...Із травня по вересень зі своїм батьком Ганна випасала на полонині овець та виготовляла сири й масло. Її донечка в цей час була з бабусею. Час від часу дитину приводили на пасовище, і Марія пам’ятає, як ненька легко піднімала великі, 40-літрові путері (котли для варіння сиру. — Авт.). Згодом Ганна вдруге спробувала створити родину. Та сімейне життя не склалося. Мусила сама виховувати вже двох дітей: Марічку і сина Ярослава. Молода мати важко працювала в колгоспі, дбала про родину, батько побудував їй окрему хату.
Пані Ганна добре виховала й вивчила дітей. Її донька стала вчителькою початкових класів, а син — механіком. Разом із сестрами жінка постійно відвідувала храм, співала в церковному хорі. Коли донька Марія вийшла заміж та стала жити в селі Космач, мати переїхала до неї, щоб допомагати з внуками. Свою ж хату залишила синові.
Нині у бабці Ганни велика дружна родина: двоє дітей, четверо онуків, п’ятеро правнуків та четверо праправнуків. “Зі своїми чотирма класами освіти мама навчила моїх дітей читати, писати, старовинних пісень та коломийок, розповідала їм казки і легенди”, — згадує Марія Книшук. Уміла жінка й дати лад у господарстві, працювала на городі, доглядала корову, овець, варила смачні борщі та банош, пекла хліб і солодке, багато вишивала хрестиком і гладдю наволочки, скатертини, сорочки.
“Мати за своє довге життя майже не хворіла, завжди була сильна та здорова”, — зауважує донька. Щоправда, роки таки даються взнаки, жінка недочуває, тож носить слуховий апарат. Але голос досі має чудовий. Як і пам’ять. На своє 103-річчя довгожителька тішила гостей своїм співом.
За словами співрозмовниці, мати систематично допомагає нашому війську. У 2023-му, отримавши 10 тисяч гривень грошової допомоги до 100-річчя, Ганна Торлуківська попросила доньку переказати ці кошти на ЗСУ. Так само вчинила і в наступні два роки. Віддала на армію і “тисячу Зеленського”. “Війна не оминула нашу родину. У 2015 році загинув правнук маминої сестри, кіборг Микола Самак. Під час повномасштабного вторгнення воював і зять неньчиного брата, Богдан Кіращук. Мама щодня молиться за всіх захисників і каже, що мріє дочекатися нашої перемоги. Дай Боже, щоб так сталося”.
