Уже багато років їх шукає та досліджує Андрій Ткачик. Знайдені речі поповнюють музей, який створив. Серед його експонатів є й предмети російсько-української війни.
А захопився військовою історією мешканець Тухлі ще в дитинстві. “Мій батько воював у роки Другої світової, потрапив у концтабір в Освенцимі, а в 1947 році радянська влада вислала його до Сибіру, звинувативши у співпраці з УПА, — розповідає 65-річний Андрій Ткачик. — Часто розповідав мені про ті події. А коли ми ходили в гори заготовляти сіно, то нерідко натрапляли на окопи, траншеї та бліндажі”. За словами співрозмовника, саме тоді й зародилася мрія зібрати власну колекцію артефактів.
“Пізніше я став шукати історичні знахідки вже серйозніше — співпрацював із музеєм у Славську, — мовить далі Андрій Харитонович. — У 2010 році створив у Тухлі історико-краєзнавчий музей Героїв Маківки (Маківка — гора в Карпатах, де у 1915 році точилися бої українських січових стрільців проти російської імператорської армії. — Авт.). Колись навіть металошукач не був потрібний — брав лопату, копав, і траплялися патрони, військове спорядження, сокири, лопати. Згодом таки придбав металошукач, але продавати знайдені речі, як це роблять “чорні археологи”, навіть не думав. Разом із товаришем ми створили пошукове товариство й отримали дозвіл на діяльність від Міністерства культури”.
Знайдені речі поповнювали музей. Особливо велика колекція унікальних експонатів часів Першої світової війни. “Є тут німецький автомат MP-40, знайдений біля Золочева, каска М16 1916 року. А ще — великий казан, виготовлений у 1886 році, на який натрапив під Маківкою. А загалом у музеї вже сотні предметів”, — зауважує Андрій Ткачик.
Коли в навколишніх селах дізналися про його захоплення, старші люди стали показувати місця, де були криївки. “Одну з них в горах я знайшов випадково, там зберігся навіть посуд. До війни водив туди екскурсії. Тепер вхід трохи засипало, тому перебувати там не дуже безпечно, — каже дослідник. — До речі, криївки знаходив різні: більші могли вміщувати 8 — 12 осіб, менші — 2 — 4. Одна з них стояла біля потоку: з одного боку повстанці брали воду, з другого облаштували туалет — усе було добре продумано. Криївки будували не лише в лісі — часом вхід до них робили навіть у стайнях. У кожній криївці були невеликі образи, лампа та запас води. Поряд копали невеликий льох або погріб, де зберігали продукти”.
Одна з кімнат у музеї присвячена російсько-українській війні. “З 2014-го по 2016 рік я служив у Першій добровольчій мобільній медичній роті імені Миколи Пирогова. Стояли ми в районі Бахмуту. Звідти привіз чимало експонатів, — каже пан Андрій. — Тепер переганяю автомобілі на фронт, тож постійно привожу нові артефакти”.
Дослідник переконаний: важливо зберегти ці речі, щоб майбутні покоління знали свою історію. “Після початку повномасштабної війни цікавість до подій минулого зросла, — зауважує. — Тому у планах — збудувати біля музею справжню криївку, щоб відвідувачі могли спуститися під землю і відчути, як жили повстанці”.
Нині Андрій Ткачик — староста села Тухля. Крім того, вже третій рік він служить у добровольчому формуванні, а також — вчиться керувати безпілотниками. Попри зайнятість, майже щосуботи ходить у гори. Признається: “Це вже залежність на все життя”.
