Напередодні Дня української хустки, що відзначають 7 грудня, розмовляємо з митцем про його незвичну творчість.
“Про те, що буду малювати, та ще й на хустках, раніше ніколи не думав, — розповідає художник-самоук. — А творити почав через хворобу”.
Народився Іван Угрин у прикарпатському селі Підвисоке, у школі добре малював, але надалі свій талант не розвивав. Після строкової служби працював з батьком на будівництві. Далі закінчив спеціальні курси й став електрозварювальником.
“У мене чудова родина: дружина, дві доньки — Вікторія і Марта, онуки, — зауважує співрозмовник. — Заради них я ладен гори звернути. Наприкінці 1990-х почав їздити за кордон на заробітки. Зрештою опинився в Іспанії, працював на будівництві. Там живу й досі”. У 2020 році пан Іван захворів. Через недугу довелося оперувати суглоби. Тому працювати, як раніше, вже не міг. Вийшов на пенсію, але сидіти вдома без діла було важко. Дружина, побачивши, як чоловік сумує, порадила йому знайти собі якесь легке заняття і згадала, що Іван у дитинстві добре малював.
“Спершу я скептично відреагував на її слова, бо роками в руках пензлика не тримав, — каже з усмішкою майстер. — Але потім подумав: а чом би й ні?” Почав малювати на традиційному полотні й папері. Зображав звірів, пейзажі. Каже: перші малюнки радше нагадували наївний народний живопис.
“Двічі на рік я приїжджаю додому, — продовжує Іван Угрин. — Навесні цього року був у своєї 83-річної матері у Підвисокому. Вона передала моїй доньці Марті шість своїх хусток. Я довго приглядався до дарунка: “Чим не гарне полотно?” Донька дозволила батькові експериментувати.
Повернувшись в Іспанію, прикарпатець взявся за роботу. Натягнув хустку на спеціальний саморобний підрамник, прибив краї маленькими цвяшками, прогрунтував середину. Фломастерами світлих барв намалював контури майбутньої картини, а сам малюнок виконав акриловими фарбами. Краї хустини з орнаментом не чіпав, вони стали обрамленням. Хустки, з якими працює майстер, квадратні, розміром 62 на 62 сантиметри. За кольорами різні — білі, жовті, бордові, зелені, чорні, коричневі... Орнаменти на їхніх краях зазвичай квіткові, але є й геометричні.
Перед роботою художник ретельно оглядає кожну хустку, міркуючи, що чи кого на ній намалювати. Скажімо, на білій з дрібними квітками хустині цілком органічним стало зображення Богородиці, на чорній — розп’яття Христа, а на синій — лик святого Миколая. А ще митець зображає на тканині пейзажі, материну хату, ікони, натюрморти, персонажів українських народних казок. “Усе, що малюю, пов’язане з Україною”, — пояснює.
Фото з архіву Івана Угрина
Коли унікальні роботи Івана Угрина побачили у Снятині, де він мешкав до виїзду за кордон, то запропонували організувати виставку в місцевому художньо-меморіальному музеї Василя Касіяна. Адже на хустках картини й ікони в Україні ніхто досі не малював. Виставка мала неабиякий успіх. Опісля майстрові подарували чимало хусток. А його творчість стали порівнювати з творчістю народних художниць Катерини Білокур і Марії Примаченко. “Звісно, мені таке визнання приємне. Але я не професійний художник, малюю те, що спадає на думку. Щодня вчуся, нікого не копіюю, а творю серцем”,— зазначає співрозмовник.
Для своїх робіт художник-самоук виділив окрему кімнату в іспанському помешканні. Там їх і зберігає. До речі, одну з картин майстра (не на хустці) продали на благодійному аукціоні для ЗСУ в Коломиї за 30 тисяч гривень. Іван Угрин радіє й запевняє, що готовий і надалі віддавати свої роботи на підтримку нашої армії.
