Жінка шиє, в’яже та передає на фронт необхідні речі. За рік пенсіонерка виготовила понад півтори тисячі подушок. Працює щодня, щоби сон воїнів був бодай трохи комфортнішим.
“Ніна Босонченко змолоду любить творити руками, тому в її домі завжди були швейні машинки. Познайомились ми з нею у нашому волонтерському штабі у Кропивницькому. На початку вторгнення чимало людей туди приходили й питали, чим допомогти. Однією з таких небайдужих була й пані Ніна, — розповідає Тетяна Сила, засновниця волонтерської організації “Разом ми сила”. — Спершу вона допомагала нам пакувати каші, сухпайки, овочі, спеції на фронт, тоді запропонувала шити. Але це мало бути щось не дуже цупке, бо домашня машинка не надто потужна. Починала пані Ніна з виготовлення спідньої білизни, матраців та інших речей, необхідних для військових. Згодом ми запропонували їй шити подушки, аби забезпечити бійців мінімальним комфортом в умовах екстремальних бойових дій. Зазвичай воїнам дають подушки-кісточки, але вони більше підходять для поранених, бо тверді. Натомість військовим, які лягають спати в окопі чи бліндажі, дуже хочеться щось м’якеньке та невелике покласти під голову. Маленькі подушки від пані Ніни настільки зручні, що в нас їх замовив навіть маріупольський шпиталь, релокований в одну з областей”.
За словами співрозмовниці, лише за останній рік Ніна Босонченко виготовила понад півтори тисячі подушок. Кожна має розмір 35 на 35 сантиметрів і заповнена флісом.
“Це важка праця, адже ворс, який летить під час шиття, може викликати алергію. Та пані Ніну це не зупиняє, вона працює по п’ять-шість годин щодня. Має вихідний тільки в неділю. Матеріалами майстрині допомагає наша волонтерська організація та небайдужі. Зазвичай жінка сама обирає тканини для роботи. Переважно бере світленькі, щоб хлопцям і око радувало. У кожну посилку ми завжди кладемо декілька подушок від пані Ніни, бо знаємо, що точно згодяться, — каже співрозмовниця. — Тепер електрику постійно вимикають, то волонтерка, якщо не може шити, бере до рук пряжу й в’яже килимки, щоб бійцям було комфортніше й тепліше у бліндажах. Кожен килимок діаметром 40 — 45 сантиметрів, на роботу йде по дві-три години. Якщо є час, то пані Ніна в’яже й шкарпетки”.
Захисники часто надсилають світлини, відео й дякують пенсіонерці-волонтерці за її невтомну працю.
“У Ніни Босонченко на війні загинув зять. Після важкої втрати жінка не зламалась, — зауважує Тетяна Сила. — Для неї важливо, щоб бійці на фронті розуміли, що про них піклуються. Часто в розмовах волонтерка каже, що її дуже дратують деякі бабусі, які сидять на лавках і ведуть порожні балачки на кшталт, коли вже війна закінчиться, коли не буде сирен, чи довго ще терпіти й так далі. Пані Ніні чути це неприємно, тому рідко виходить на вулицю, лише у справах і до нашого штабу. А так жінка вся поринає у роботу, щоби хоч трохи забути про біль і своєю працею наблизити нашу перемогу”.
