Тепер же через війну щораз менше місцевих займається виготовленням паприки.
“У нашій громаді 95% мешканців — етнічні угорці. Здавна тутешні села славляться рекордними врожаями ранньої картоплі, огірків, капусти, — розповідає Олександр Тишко, староста села Мала Добронь. — Але основною культурою є солодкий перець, з якого і робимо паприку. До речі, ще з 30-х років минулого століття, тобто майже сто років. Угорська кухня особлива тим, що страви її гострі, чи не скрізь у них кладуть паприку. Найпопулярніший сорт перцю — місцевий Добронський, його вивели понад п’ятдесят років тому спеціально для приправи. Плоди солодкі й м’ясисті. Втім, нині є вже чимало гібридів. Цікаво, що у нас садять перець після того, як зібрали ранню бульбу, — у другій половині травня, коли вже нема загрози приморозків. Вирощують його зазвичай із розсади. Робота нелегка, бо перець не переносить гербіцидів. Ба більше, хімічні засоби псують смак майбутньої приправи. Тому прополювати перець треба тільки вручну. У серпні-вересні починаємо збір урожаю. Що пізніший сорт, то більше плодів дає”.
За словами співрозмовника, зібраний перець добре миють і за допомогою великої голки і грубої нитки нанизують для сушіння. “Такі в’язанки вішають попід хатою, часом здається, що це звисають гірлянди, — зауважує Олександр Тишко. — Деякі господарі розкладають перець у сіточки і підвішують. На сонці перець сушиться десь два тижні. Якщо негода чи дощі, то врожай можна досушити і в духовці чи пічці при певній температурі. Кожен господар на око бачить, коли перець готовий. Далі вже висушені перчини ламають руками на дрібні шматки і відправляють до спеціального мінімлина. Так народжується паприка.
У Малій Доброні один із підприємців має фабрику зі спеціальним обладнанням, де перець переробляється на приправу. Він закуповує овоч у людей гуртом, тому попит на сировину завжди є. Щодо сухої спеції, то нині кілограм вартує 250 — 350 гривень, залежно від кольору та якості. Паприка не має бути занадто сухою, але і багато вологи в ній не повинно бути, бо довго не зберігатиметься”.
Староста каже, що місцеві додають паприку до страв із курки, до гуляшу, бограчу, грибної юшки, саморобної ковбаси. “А ще робимо паприкаш, це угорська страва. Нарізаємо цибулю, кладемо її в підігріту олію, тоді кидаємо паприку, покраяну на кружальця картоплю, додаємо трохи води. Смакота! — запевняє Олександр Тишко. — Паприка корисна для здоров’я, у ній багато вітаміну С, бетакаротину, які зміцнюють імунітет”.
Ще донедавна у Великій і Малій Доброні щорічно збирали близько 200 тонн солодкого перцю. Заступник голови Великодобрянської громади Балінт Годор зазначає, що останніми роками люди вирощують менше перцю, тому й виробництво паприки знизилося: “Причина — війна. Нема робочих рук, одні — виїхали за кордон, інші — на фронті”.
