В історії України постать Глави Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького посідає особливе місце. У новітню добу знаємо небагато імен людей, в особі яких так вдало поєднувалися б церковний діяч і дипломат, аристократ і захисник прав простих людей, багач і меценат.
Цими днями виповнюється 160 років від дня народження графа Романа Шептицького, який 43 роки очолював УГКЦ у статусі митрополита. Пропонуємо найцікавіші факти з його біографії.
Давній боярський рід. Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в родовому маєтку села Прилбичі на Львівщині, діставши при хрещенні ім’я Роман-Марія-Александер. Він походив з давнього боярського роду Шептицьких, який ще у 1284 році отримав грамоту на земельні володіння від сина короля Данила Галицького — Лева Даниловича. Своє прізвище рід виводить від назви села Шептичі, що на Львівщині.
Українсько-польське походження батьків. Його батько, Ян-Кантій, був спольщеним українцем-русином, членом австрійської Державної ради та мальтійським кавалером, що володів маєтками як у Галичині, так і в Польському Королівстві. У 1872 році він здобув графський титул. Матір’ю майбутнього митрополита була Софія Фредро, дочка відомого польського поета і комедіографа Александера Фредра, глибоко релігійна, талановита малярка та письменниця. У шлюбі Ян-Кантій і Софія виховали сімох синів.
Навчався у Кракові, Відні, Вроцлаві і Мюнхені. Початкову та середню освіту Роман Шептицький здобув удома та в гімназії святої Анни у Кракові. Юний Роман мріяв про кар’єру офіцера і після закінчення гімназії, з волі батька, вступив до однорічної військової школи. Однак ця мрія не здійснилася через несподівану хворобу, яка спричинила ускладнення на суглоби рук і ніг, змусивши юнака відмовитися від офіцерської служби. Попри проблеми зі здоров’ям, 1887 року Роман успішно захистив докторську дисертацію з права в Ягеллонському університеті у Кракові. Знання з теології та філософії він здобував у Вроцлаві, а правничі студії продовжив у Мюнхені та Відні.
Важка хвороба. Багато років Андрей Шептицький потерпав від важкої недуги. У молодому віці скарлатина дала важке ускладнення, що призвело до запалення лімфатичної системи та суглобів. Митрополит був паралізований і прикутий до крісла, права рука також була частково знерухомлена. Декілька разів стан його здоров’я погіршувався настільки, що він приймав останні Святі Тайни і готувався до смерті.
Чернечий постриг та прийняття імені Андрей. У червні 1888 року Роман Шептицький змінив обряд — з римо-католицького на греко-католицький — і постригся у ченці в монастирі отців василіян у Добромилі неподалік Львова. Під час постригу прийняв нове ім’я – Андрей. З жовтня 1888-го по червень 1891 року брат Андрей, проживаючи у Краківській єзуїтській обителі, відвідував уніятські курси з богослов’я та філософії. У Великий піст харчувався лише раз на день. У серпні 1892 року склав вічні обітниці у Христинопільському монастирі, а у вересні цього року ієромонах відслужив першу Божественну літургію в родинному селі Прилбичах.
Стрімка церковна кар’єра. Вже у 1896 році Андрей Шептицький став ігуменом Онуфріївського монастиря. У 1899 році його призначили єпископом Станіславським. А у 1901 році він обійняв найвищу посаду в Українській греко-католицькій церкві, ставши Митрополитом Галицьким, Архиєпископом Львівським та Єпископом Кам’янця-Подільського. Цю посаду він обіймав до кінця свого життя.
Народна мова у богослужінні. Андрей Шептицький першим серед вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову у спілкуванні з вірянами. Цей крок був дуже прогресивним для того часу і сприяв більшому розумінню та залученню вірних до церковного життя, зміцнюючи зв’язок Церкви з народом.
Створення навчальних закладів для греко-католиків. З ініціативи Глави УГКЦ 1923 року при Львівській семінарії були засновані Українське богословське наукове товариство, 1929-го — Львівська богословська академія, а 2 лютого 1939 року — Український католицький інститут церковного з’єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький — брат митрополита Андрея.
Намагався перевести у греко-католицизм росіян і білорусів. Ще бувши студентом права, восени 1887 року їздив до Москви, де вивчав московське православне церковне малярство та архітектуру. Він також студіював російську філософію. 1907 року, вже ставши митрополитом, під чужим прізвищем Андрей Шептицький вдруге відвідав Російську імперію. У Москві він налагодив взаємини з московськими католиками, яким у 1917 році висвятив екзарха Леоніда Федорова.
Плани переселення галичан. Під час тієї ж поїздки митрополит налагодив тісні взаємини з білоруськими вірними, чия Церква належала до Київської митрополії у ті часи, коли на престолі митрополитів перебували предки владики Андрея Атанасій та Лев Шептицькі. З білоруськими греко-католиками він спілкувався у Вільні (Вільнюсі), Слуцьку та Мінську. Щоб серед білоруського народу активніше поширювалися ідеї Брестської унії, митрополит планував переселити в Білорусь певну кількість українців Галичини. Він також планував заснувати земельний банк, завданням якого було б розділити панські маєтки в Білорусі. Але після доносу польських поміщиків російський прем’єр Столипін скасував свій попередній дозвіл на відкриття банку.
Арешт і заслання до Росії. 12 вересня 1914 року росіяни провели обшук у церкві святого Юра у Львові та заарештували Главу Української греко-католицької церкви. 19 вересня його вивезли на заслання – спершу до Нижнього Новгорода, потім до Курська, а згодом до Суздалі, де поселили у монастирській в’язниці, призначеній для злочинців, покараних за провини супроти Церкви та релігії. Щойно 1917 року митрополита Андрея звільнили, і він через Відень повернувся на батьківщину.
Пропагував підприємництво серед українців. Митрополит усіляко допомагав українським підприємцям. Зокрема, у 1922 році він став співвласником першої української фабрики солодощів “Фортуна”, яку відкрила Климентина Авдикевич, вдова професора Перемишльської гімназії, вклавши у справу нерухомість вартістю 10 тисяч доларів. Таку ж суму пізніше інвестував у виробництво ігумен Унівської лаври Климентій Шептицький. Коли ж фабричні справи налагодилися, брати Шептицькі відмовилися від своїх майнових прав на користь К. Авдикевич. Внаслідок такої допомоги у 1935 році фабрика експортувала свої солодощі до європейських країн і навіть до США.
Шептицький успішно розвивав нафтовий промисел на землях, які належали УГКЦ, був ініціатором створення перших заповідників, кошти на утримання яких отримував, продаючи багатіям ліцензії на полювання. У 1910 році митрополит увійшов до складу комітету засновників Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) — першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. ЗБГ став єдиним українським банком, цінні папери якого визнавали у всіх банках Європи і навіть у США. Банк також допомагав українським кооперативам на кшталт “Сільського господаря”, “Народної торгівлі” або “Маслосоюзу”.
Підтримував державницькі устремління українців. У часи Української революції 1917 — 1921 років він підтримав Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку. 28 лютого 1918 року митрополит виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейської угоди, після чого Холмщина відійшла до УНР. У 1919 році завдяки Шептицькому Ватикан на чолі з Папою Бенедиктом XV визнав УНР. У березні 1939-го він підтримав створення Карпатської України, а в червні 1941-го благословив проголошення у Львові Акта відновлення Української держави. Водночас до діяльності українських націоналістів митрополит тривалий час ставився критично. Зокрема, він засуджував атентати та інші терористичні методи, до яких вдавалися оунівці.
Закликав тиранів припинити насильство. Відомо, що Андрей Шептицький публічно звертався до польської влади із засудженням політики пацифікації (умиротворення) українського населення Польщі, внаслідок якої були розгромлені українські заклади, а багато українських активістів загинули, були побиті або кинуті до концтабору. Намагаючись припинити насильство і страждання людей, митрополит Андрей писав листи і до Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера. А коли нацисти почали масові розстріли євреїв, наказав священникам та ченцям переховувати їх по монастирях та виробляти фальшиві паспорти, щоб рятувати від смерті. Відомо про десятки врятованих українськими священнослужителями євреїв. Серед них було багато дітей та підлітків, яких греко-католицькі монахи та священники спеціально навчали української мови та звичаїв, щоб видати їх за українців.
Смерть і беатифікація. Помер владика 1 листопада 1944 року від прогресуючого набряку головного мозку, який був ускладненням грипу. Похований у підземеллі собору святого Юра. У січні 1955 року розпочався процес беатифікації митрополита Андрея.
Іван ГАВРИШ
