Як свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), найменше люди довіряють парламентові й уряду. І доволі критично ставляться до суддів та прокурорів.
— Якщо брати органи державної влади, то Верховна Рада і Кабмін мають нижчий рівень підтримки, ніж президент, — зазначає виконавчий директор КМІС Антон Грушецький. — Урядовцям нині довіряють 23% громадян, парламентарям — лише 12%, не довіряють — 56% та 70% відповідно. Тим часом діяльність президента позитивно оцінюють 57% опитаних, негативно — 33%. Якщо порівнювати ці результати з результатами 2024 року, то вони суттєво не змінилися. Лише трохи зросла довіра до президента (зі 45% до 57%). Вочевидь, в умовах викликів багато хто з українців, які мали невизначене ставлення, почали говорити, що довіряють главі держави, аби продемонструвати єдність в обстоюванні інтересів України.
— А як українці оцінюють діяльність силових і правоохоронних органів?
— Стабільно високу підтримку мають Збройні сили — 94% громадян їм довіряють і лише 2% не довіряють. Ще одна важлива інституція зі сфери безпеки — СБУ — також зберігає досить високий рівень підтримки. Її роботу позитивно оцінює 51% респондентів. Національній поліції довіряють 35%, не довіряють — 46%. Цього року ми вперше до опитування додали НАБУ й спостерігаємо доволі високу довіру — 50% проти 31% недовіри. Водночас критично низькою залишається оцінка діяльності суддів і прокурорів. Лише 15% українців довіряють судам і лише 12% — прокурорам (не довіряють — 62% і 64% відповідно).
— Кого ще, крім армії, найактивніше підтримують громадяни?
— В Україні зберігається висока довіра до волонтерів: 79% позитивно оцінюють їхню діяльність і тільки 7% — негативно. Церква раніше була інституцією-лідером за довірою, проте за останні роки суттєво втратила підтримку. Якщо наприкінці 2021 року Церкві довіряв 51% опитаних, то тепер — 44% (рівень недовіри за цей період зріс із 24% до 28%).
— Про що свідчать результати цього опитування?
— Українці можуть бути незадоволені своєю владою (і часто, якщо не здебільшого — цілком справедливо), але не наполягають на виборах у час війни. Бо усвідомлюють ризики й небезпеки нашвидкуруч організованого голосування. Для людей очевидний пріоритет — забезпечення прийнятних умов миру, а вже потім розв’язання інших важливих проблем, зокрема й оновлення влади.
Висока довіра до Сил оборони й до волонтерів вказує на те, що багато громадян хоче серед лідерів країни бачити військовослужбовців та людей, які допомагають армії. І це своєю чергою створює ще одну проблему: військові, які докладають найбільше зусиль для обороноздатності країни, наразі не можуть брати участь у виборах. А їхня неучасть підважуватиме легітимність результату в очах громадськості. Тому чимало українців підтримує відкладення президентських та парламентських перегонів — щоб вони були належно організовані та щоб усі гідні кандидати могли спробувати свої сили у них.
