У сучасному світі люди проводять чимало часу онлайн. “Зависання” в інтернеті — це відповідальність самих користувачів, традиційно твердять власники популярних цифрових платформ. Мовляв, кожен має свободу дій та вдосталь інструментів для того, щоб обмежити час перебування за екраном.
Але користувачі вважають, що відповідальність лежить і на компаніях — власниках соцмереж. В американському Лос-Анджелесі нині триває безпрецедентний судовий процес проти технологічних гігантів (Meta та Google) — їх звинувачують у створенні “машин для формування залежності”. Позов подала 20-річна дівчина, яка стверджує, що використання соціальних мереж з раннього віку призвело її до залежності від технологій, загострило депресію та суїцидальні думки. Мовляв, це сталося через навмисні дизайнерські рішення компаній, які прагнують зробити свої платформи більш привабливими для дітей. Зауважимо, що деякі країни, як-от Австралія, Франція, Іспанія, вже обмежили доступ підлітків до соцмереж. І якщо суд у Лос-Анджелесі стане на бік позивачки, то на подібний крок можуть зважитися ще більше держав. Цікаво, а яка ситуація в Україні?
— Згідно з останніми дослідженнями, 44% українців зізналися, що понад три години щодня витрачають на спілкування у месенджерах (Telegram, Viber), стільки ж часу 36% проводять на відеоплатформах (YouTube, Vimeo), а 30% — у соціальних мережах (Facebook, Instagram, TikTok), — розповідає Євгенія Близнюк, засновниця соціологічної компанії Gradus Research. — Для отримання новин соцмережі використовують 60% опитаних, відеоплатформи — 54%. Коли йдеться про відпочинок і розваги, то домінують відеоплатформи — 61% українців називає YouTube головним місцем для дозвілля. На другому місці — соцмережі (58%), на третьому — месенджери (53%). Динаміка останніх двох років свідчить, що месенджери фактично виконують функцію персонального медіахабу — простору, де поєднуються новини, гумор, музика, аналітика й приватне спілкування.
— А що може вказувати на залежність від цифрових платформ?
— Ознаками залежності від соцмереж є неконтрольована потреба перевіряти власний контент; життя заради контенту, тобто бажання висвітлювати особисті події у соцмережах 24/7; агресія на спроби батьків чи дорослих обмежити та контролювати цей вид діяльності, — пояснює кандидатка філософських наук, магістриня психології Антоніна Євтодюк. — Так само тривожними дзвіночками можна вважати приховування дітьми від батьків свого онлайн-життя та брак здорової комунікації у реальному світі.
— Замислитися варто тоді, коли ви втрачаєте контроль над часом, проведеним в інтернеті, — додає лікарка-психіатриня Центру здоров’я та розвитку “Коло сім’ї” Софія Влох. — Кажете собі “ще декілька хвилин”, а непомітно зависаєте у соцмережах на години. Ознаками залежності також є злість або паніка, коли смартфон недоступний; фантомні вібрації, коли здається, що надійшло сповіщення, але це не так; нехтування реальним життям, коли захоплення, прогулянки, спілкування з близькими замінено віртуальним світом. Зауважу, що офіційного діагнозу “залежність від соціальних мереж” у класифікації психічних розладів немає. Але в науковій літературі такий термін трапляється дедалі частіше.
— Чи справді є підстави звинувачувати технологічних гігантів у токсичності дизайну соцмереж?
● С. Влох:
— Так, деякі елементи дизайну спонукають нас проводити на цифрових платформах якнайбільше часу. Наприклад — безконечна стрічка, коли ви можете гортати новини чи історії скільки завгодно. Або ж — сповіщення, коли ви заходите у соцмережу навіть тоді, коли не планували цього робити. Своєрідною пасткою також є автоматичне відтворення відео, коли воно запускається у стрічці новин, щойно з’являється на екрані. Сюди ж можна зарахувати й систему лайків.
— Яку шкоду для людини становить залежність від соцмереж?
● А. Євтодюк:
— Скажімо, для дітей яскраві картинки з повідомленнями та музикою у соцмережах відіграють роль своєрідних глімерів, тобто маленьких позитивних моментів, які дають швидкий дофамін та серотонін і ніби покращують настрій. Але що відбувається з мозком дитини, яка постійно сидить на такому допінгу? Система задоволення виснажується — щоразу потрібно щось нове й більше. Таке виснаження призводить до конфлікту між бажаним та реальним, і дитина перестає цінувати момент.
— Що порадите користувачам, зокрема й батькам дітей, які проводять надто багато часу в інтернеті?
● А. Євтодюк:
— Відстежуйте екранний час та встановлюйте ліміти на користування додатками. Вимкніть непотрібні сповіщення, не беріть телефон за обідний стіл та в ліжко. Коли заходите у соцмережу, запитайте себе: “Навіщо я це роблю? Яку потребу хочу закрити?” Поверніть у життя фізичну активність, реальні зустрічі, читання книжок. Батькам власним прикладом варто показувати дітям, що є життя поза соцмережами, формувати у них навички інформаційної гігієни та критичного мислення, розповідати про “червоні прапорці” у спілкуванні в соцмережах.
